Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

class="calibre1">спини. Міллер наче сам відчув, як рука в металевій рукавиці

вгатила у скроню. Її не нока утували, але знешкодили. Озброєні

чоловіки роздягли її з холодною рішучістю та, не знайшовши ні

зброї, ані засобів зв’язку, вручили їй комбінезон і заштовхнули

в комірчину. Інших відвели донизу, вглиб корабля. Міллер

звірився з часовими мітками й перемкнувся на запис із іншої

камери.

Полонених відвели до їдальні та прив’язали до столів. Якийсь

охоронець щось говорив хвилину — але з опущеним заборолом, тому Міллер міг лише здогадуватися про зміст промови з реакції

екіпажу «Скопулі»: недовіра, сум’яття, обурення, страх.

Насправді той охоронець міг говорити що завгодно.

Міллер почав пропускати час. На кілька годин уперед, тоді ще

на кілька. Двигун увімкнувся, тож тепер полонені сиділи за

столами, а не літали довкола них. Він перемикався по відсіках.

Комірчина Джулі досі зачинена. Якби Міллер не знав напевно, то припустив би, що вона вже мертва.

Ще прокрутив уперед.

За сто тридцять дві години екіпаж «Скопулі» набрався

сміливості. Міллер зрозумів це за їхніми рухами ще до того, як

почалася сутичка. Йому доводилося бачити тюремні бунти; готуючись, ув’язнені завжди набували такого вигляду: похмурого, але перезбудженого. Камера тримала в полі зору

клаптик стіни, де Міллер знайшов дірки від куль. Їх іще не було.

А отже, скоро з’являться. До приміщення зайшов чоловік, несучи тацю з їжею.

«Починається».

Бійка була короткою і жорстокою. Жодних шансів для

полонених. Міллер спостерігав, як одного — світловолосого —

відвели до шлюзу та викинули у космос. Інших закували

в кайданки. Хтось схли пував. Хтось кричав. Міллер прокрутив

час уперед.

Десь вона мала трапитися. Та мить, коли воно — Міллер іще не

знав, що саме — вирвалося на свободу. Та, схоже, сталося це або

в особистих каютах, де камер не було, або ще до захоплення

«Скопулі». Майже рівно за сто шістдесят годин після того, як

Джулі запхнули в комірчину зі скафандром, в одну з кают-компаній при шкутильгав чоловік у білому джемпері та зі

скляним поглядом і виблював на одного з охоронців.

— Бля-а-а-а! — заволав Еймос.

Міллер сам не знав, як вилетів із крісла. Голден також

схопився з місця.

— Еймосе? — покликав капітан. — Говори.

— Зажди... Ну так, усе добре, кеп. Просто ця наволоч зірвала

шматок обшивки з реактора. Ця штука запустилась, але я

підхопив на кілька радів більше, ніж хотів би.

— Повертайся на «Росі», — наказав Голден. Міллерів політ

зупинила протилежна стіна; він відштовхнувся у бік терміналів.

— Із усією повагою, кеп, я тут я не збираюся поки кров’ю сцяти

чи щось таке. Ця штука просто зненацька захопила, це й усе. Як

засвербить, то повернуся, але даси мені хвильку — і налагоджу

вам сяку-таку атмосферу. Треба трохи пошарудіти по майстерні.

Міллер бачив сумнів на обличчі Голдена. Капітан міг

наполягти на своєму наказі; міг залишити, як є.

— Гаразд, Еймосе. Але щойно в голові запаморочиться або

відчуєш ще щось — будь-що — повертайся до лазарету.

— Так точно, — відповів Еймос.

— Алексе, простеж там за Еймосовою біометрією. І дай знати, якщо помітиш проблему, — наказував Голден на загальному

каналі.

— Слухаю, — голосом ледачого ковбоя відгукнувся Алекс.

— Щось знайшов? — Голден уже перемкнувся на приватний

канал із Міллером.

— Нічого несподіваного... А ти?

— Так, дещо цікаве. Поглянь.

Міллер поплив у бік термінала, над яким працював Голден.

Той підтягнувся поближче до екрана і заходився відкривати

файли.

— Я тут подумав, що хтось мусить залишитись останнім, —

пояснив він. — Тобто хтось захворів найменше з усіх, коли та

штука ви рвалася. Тож я проглянув останні дії користувачів

перед вимкненням системи.

— І?

— Багато всього відбувалося за кілька днів до вимкнення, а потім два дні — повна тиша. І тоді новий спалах. Діагностика

системи, купа відкритих файлів. Тоді хтось зламав коди систем

життєзабезпечення й випустив звідси все повітря.

— Джулі.