Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

ними стоїть Вернон, він спосте­рігає і чекає. Як тільки завіса між першим та туристичним класом затягнулася, Вернон пішов за ними та став позаду, спостерігаючи через щілину, яку Ґвен заздалегідь залишила. Тоді, коли настане відповідна мить, він розчахне завісу та рвучко кинеться вперед.

Від думки про те, що станеться протягом наступних кількох хвилин — яким би не був результат, — Ґвен вдруге охопив той крижаний страх, якесь погане передчуття. Вона знову його поборола. Нагадавши собі про відповідальність перед екіпажем та іншими пасажирами — які не відали про спектакль, що перед ними розігрували, — вона провела місіс Квонсет решту шляху до її сидіння.

Пасажир Ґерреро кинув швидкий погляд на них, а тоді відвернувся. Ґвен бачила, що невеликий дипломат так і лежить у нього на колінах і він стискає його в руках. Чоловік у кріслі біля проходу, сусід місіс Квонсет — гобоїст, — підвівся, коли вони підійшли. Зі співчутливим виразом обличчя він відійшов, щоби пропустити стареньку. Ґвен ненав’язливо стала перед ним, заблокувавши шлях до сидіння. Місце біля проходу залишатиметься вільним, поки Ґвен не зійде зі шляху. Очі Ґвен помітили короткий рух через щілину, яку вона залишила у дверному проході. Вернон Демерест стояв на позиції та очікував.

— Будь ласка! — Стоячи в проході, місіс Квонсет благально, заливаючись сльозами, повернулася до Ґвен. — Молю вас — попросіть командира передумати. Я не хочу потрапити до рук італійської поліції…

Ґвен грубо відповіла:

— Треба було раніше про це думати. Крім того, я не можу вказувати командирові, що робити.

— Але ви ж можете його попросити! Він вас вислухає.

Д. О. Ґерреро повернув голову, роздивився, що відбувається, а тоді знову відвернувся.

Ґвен вхопила бабусю за руку.

— Я кажу вам — сядьте на місце!

Голос Ади Квонсет обернувся голосінням.

— Я тільки прошу, щоб мене забрали назад. Здайте мене десь у нашій країні, а не на чужині!

Позаду Ґвен запротестував гобоїст:

— Міс, ви що, не бачите, як ця леді засмучена?

Ґвен гаркнула у відповідь:

— Будь ласка, не втручайтеся. Ця жінка тут взагалі жодних прав не має. Вона безбілетниця.

Гобоїст обурено заперечив:

— Мені однаково, хто вона. Вона все одно літня жінка.

Незважаючи на нього, Ґвен штовхнула місіс Квонсет, і та втратила рівновагу.

— Ви мене чуєте?! Сядьте і заспокойтеся.

Ада Квонсет упала на своє сидіння. Вона закричала:

— Ви мене вдарили! Вдарили мене!

Кілька людей підвелися на ноги від обурення.

Д. О. Ґерреро продовжував дивитися прямо перед собою. Його руки, як Ґвен бачила, не відривалися від ди­пломата.

Місіс Квонсет знову заридала.

Ґвен холодно промовила:

— Ви — істеричка. — Зумисно, з огидою до того, що їй доводиться робити, вона нахилилася над кріслами та заліпила місіс Квонсет ляпаса по обличчі. Ляпас дзвінко відлунив у салоні. Пасажири охнули. Двоє інших стюардес не повірили власним очам. Гобоїст вхопив Ґвен за руку; та швидко випручалась.

Те, що сталося потім, відбулося настільки швидко, що навіть ті, хто стояли найближче, не були певні стосовно послідовності подій.

Місіс Квонсет, у своєму сидінні, обернулася ліворуч, до Д. О. Ґерреро. Вона почала благати його:

— Сер, прошу, допоможіть мені! Допоможіть!

З кам’яним обличчям він її ігнорував.

Очевидно, сповнена розпачу й страху, вона потягнулася до нього, істерично обвивши руками його шию.

— Будь ласка, прошу вас!

Ґерреро викручувався, намагаючись звільнитися від жінки. Йому це не вдавалося. Натомість Ада Квонсет обхо­пила його шию руками ще міцніше.

— Ой, допоможіть же мені!

Почервонілий Д. О. Ґерреро, що ледь не задихався, підвів обидві руки, щоб вирватися з її обіймів. Піднявши руки, ніби в молитві, Ада Квонсет послабила хватку і натомість стиснула його зап’ястки.

В ту ж мить Ґвен Мейген нахилилася вперед до сидіння. Вона потягнулася і єдиним рвучким рухом — майже без поспіху — міцно стиснула дипломат і забрала його з колін Ґерреро. За мить дипломат покинув власника та опинився у проході. Ґвен з Адою Квонсет слугували міцним бар’єром між ним та Ґерреро.

Завіса у дверному проході між першим та туристичним класом рвучко відхилилася. Високий та ставний Вернон Демерест побіг уперед.

З полегшенням на обличчі, він простягнув руки, щоб забрати дипломат.

— Гарна робота, Ґвен. Давай сюди.

За звичної удачі цей інцидент — окрім подальшої розбірки з Ґерреро — закінчився б тут і зараз. Те, що ста­лося інакше, лежить цілком на відповідальності Маркуса Ретбоуна.

Ретбоун до тієї миті був невідомим, не взятим до уваги пасажиром, який займав місце чотирнадцять Д через прохід. Хоча інші нічого про нього не знали, то був зарозумілий, пихатий чоловік, який завжди думав тільки про себе.

У невеликому містечку в Айові, де він жив, Ретбо­ун працю­вав дрібним торговцем, якого сусіди знали за прізвиськом «критикан». Що би інші люди в його громаді не робили чи не пропонували, Маркус Ретбоун усе заперечував. Про його