Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

заперечення, що серйозні, що не дуже, складали легенди. Вони стосувалися вибору книжок до місцевої бібліотеки, плану щодо громадської системи антен, браку дисципліни у його сина у школі та кольору фарби для однієї муніципальної будівлі. Незадовго до того, як відправитися в цю подорож, він зарубав пропозицію про правила розміщення реклами, яка би прикрасила головну вулицю його міста. Незважаючи на звичне «критиканство», сам Ретбоун ніколи не пропонував жодної конструктивної ідеї.

Ще однією специфічною рисою його характеру було те, що Маркус Ретбоун зневажав жінок, включно зі своєю дружиною. Жодне з його заперечень ніколи не грало їм на руку. Відповідно, знущання з місіс Квонсет секунду тому було йому до одного місця, але те, що Ґвен Мейген вихопила дипломат Д. О. Ґерреро, — змінило ситуацію.

Для Маркуса Ретбоуна це була ситуація, в якій людина в уніформі — жінка ще й до того ж! — зазіхає на права простого мандрівника, як і він сам.

Ретбоун обурено підвівся з крісла, вклинюючись між Ґвен та Верноном Демерестом.

У ту ж мить Д. О. Ґерреро, який розпашів та щось нерозбірливо белькотів, вирвався зі свого крісла та хватки Ади Квонсет. Коли він досяг проходу, Маркус Ретбоун відібрав дипломат у Ґвен та — ввічливо вклонившись — передав його Ґерреро. Ніби дика тварина, в очах якої горіло божевілля, чоловік вихопив його.

Вернон Демерест стрибнув уперед, але було запізно. Він спробував дотягнутися до Ґерреро, але вузький прохід і люди, що стояли та перешкоджали цьому, — Ґвен, Ретбоун, гобоїст — не дали цього зробити. Д. О. Ґерреро ухилився від інших і побіг до задньої частини літака. Інші паса­жири спиналися на ноги зі своїх місць.

Демерест відчайдушно гукнув:

— Зупиніть його! У нього бомба!

Від цих слів люди почали кричати та покидати свої крісла, через що прохід заблокувався ще більше. Тільки Ґвен Мейген, яка видиралася, штовхалася, видряпувалася геть, спромоглася залишитися близько до Ґерреро.

У кінці салону — досі як тварина, але цього разу загнана в кут — Ґерреро обернувся.

На відстані, яка залишалася між ним та хвостом літака, були три туалети; лампочки показували, що дві кабінки вільні, одна — зайнята. Стоячи спиною до туалетів, Ґерреро витягнув дипломат перед собою, однією рукою тримаючись за ручку, а другою — за петлю, яка тепер виднілася з-під неї. Здавленим голосом, чимсь між шепотом та гаркотом, він попередив:

— Залишайтеся на своїх місцях! Не підходьте!

Понад іншими знову закричав Вернон Демерест:

— Ґерреро, послухай мене! Чуєш? Послухай!

Знову запанувала тиша, в якій ніхто не рухався, а єдиним звуком був рівний фоновий гул реактивних двигунів літака. Ґерреро кліпнув, не зводячи очей з інших, погляд підозріливо бігав туди-сюди.

— Ми знаємо, хто ти, — гукнув Демерест, — і знаємо про твої наміри. Знаємо про страхування і бомбу, і на землі про це також знають, а це означає, що твоє страхування нічо­го не варте. Ти розумієш? Твій поліс недійсний, скасований, нікудишній. Якщо підірвеш ту бомбу, то вб’єш себе просто так. Ніхто — принаймні з твоєї сім’ї — нічого з цього не отри­має. Крім того, твоя сім’я тільки втратить, бо їх звинува­чуватимуть і переслідуватимуть. Послухай мене! Подумай.

Закричала якась жінка. Ґерреро все одно вагався.

Вернон Демерест знову заговорив:

— Ґерреро, дозволь цим людям сісти. Тоді, якщо хочеш, ми поговоримо. Можеш поставити мені будь-які запитання. Обіцяю, поки не будеш готовий, ніхто до тебе не наблизиться. — Демерест вважав: якщо увагу Ґерреро відвертати досить довго, прохід може розчиститись. Після цього Демерест спробує переконати Ґерреро віддати дипломат. Якщо той відмовить, зоставався шанс на те, що Демерест стрибне вперед, навалиться на нього та вирве дипломат до того, як чоловік скористається детонатором. Це буде неймовірний ризик, але кращих варіантів не залишалося.

Люди знервовано опускалися на свої сидіння.

— Тепер, Ґерреро, коли я сказав тобі, що ми знаємо; тепер, коли ти знаєш, що якщо продовжиш, то добра з того не буде, прошу, віддай мені той дипломат. — Демерест намагався говорити розважливим тоном, відчуваючи, що в цій ситуації важливо не мовчати. — Якщо зробиш, як я кажу, даю тобі слово честі, ніхто в цьому літаку тебе не торкнеться й пальцем.

В очах Д. О. Ґерреро відбивався страх. Він облизав тонкі губи. Ґвен Мейген стояла до нього найближче.

Демерест тихо промовив:

— Спокійно, Ґвен. Спробуй сісти. — Якщо доведеться стрибати, він хотів, щоб ніхто йому не перешкоджав.

Позаду Ґерреро відчинилися двері зайнятого туалету. Звідти вийшов схожий на сову молодий чоловік в окулярах з товстими лінзами. Зупинився, короткозоро роздив­ляючись навколо. Він, очевидно, не чув нічого з того, що відбувалося.

Якийсь пасажир закричав:

— Хапай мужика з дипломатом! У нього бомба!

Після першого клацання дверей туалету Ґерреро напів­обернувся. Тоді кинувся, відштовхнувши чоловіка в окулярах убік, та заскочив до кабінки, яка щойно звільнилася.

Ґвен потягнулася за ним. Вернон Демерест, який був за кілька ярдів, люто пробивався по досі переповненому проході.

Двері туалету зачинялися, коли Ґвен до них дотягнулась. Вона запхала всередину ступню і хотіла відштовхнути їх назад. Нога завадила дверям зачинитися, але ті ніяк не піддавалися. В розпачі, з болем, який пронизував ногу, вона відчувала тиск ваги Ґерреро з другого боку.

В голові Д. О. Ґерреро останні кілька хвилин промайнули, наче безладна розпливчаста пляма. Він до кінця не міг зрозуміти всього, що трапилося, а також зовсім не чув, що говорить йому Демерест. Але він осягнув одну річ. Ґерреро усвідомив, що, як і багато його