Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

Але з того часу прихильників його дуже зменшилось, і тільки я де-не-коли забігав до його нишком. Тоді він сумно дивився на мене і з гірким виразом декламував:

Donec felix eris, multos numerabis amicos,

Tempora si fuerint nubila, solus eris![343]

І я клявся бути йому вірним до кінця. Але авторитет його впав безповоротно, і мене гризла раз у раз думка, яким чином поновити його скомпрометовану репутацію? Я все думав у тім напрямі і врешті звівсь нінащо. Я став рідше виходити з хати і все читав твори українських письменників середульшої генерації: Гавриша, Куліди, Рябошапки й інших, звертаючись при потребі до словника Тимченка і знаходячи глибоке моральне задоволення в уживанні цієї коштовної речі. Читання цих поетів та прозаїків пересвідчило мене, що репутація мого приятеля стоїть зовсім не так зле, як це спершу здавалося, а словник Тимченка безліч разів нагадав мені Шекспірів вислів, що на світі є дуже багато речей, які не снилися нашим мудрецям. І я не губив надії.

Одного вечора, бувши в душі сумно настроєний, я перегортав сторінки небіжки «Зорі» за давній рік і надибав там чудову статтю нашого видатного вченого і патріота під титулом «Нарис сучасного вчення про бактерії». Солідний зміст, прегарна форма, виразний виклад — усе те робило чудову гармонію, і шкода тільки, що автор не додав словничка своєї власної мови, як то звичайно мусить робити кожний український письменник, що заводить безліч неологізмів.

ІІ

Був темний вечір, і хвища аж різала лиця. Бурхливий вітер трохи не скидав з пішоходу, але я не зважав на все оте, гонений думкою швидше побачитись із Тарадієнком. Задзвонив до дверей його господи й увесь був нетерплячкою. Він сам відчинив мені двері й приязно привітав. Коли ми опинились у його кабінеті, я спитав, чи дома його «домашні». Відповів, що теща дома, але нездужає, а тесть із його жінкою поїхав до театру... Потім непевно додав, що він страшенно пильнує біля однієї студії, незвичайно важної. Але я перебив його, питаючи: «Ти певний, що вона не здужає встати?» І коли він ствердив, я присунувсь до нього якмога ближче і прошепотів: «Слухай мене, твого приятеля! Ти незабаром будеш не магістром навіть, а доктором! Розумієш! Доктором!». Він безнадійно зітхнув. «Правительство не хоче!» — відповів він з притиском. «Я тебе запевняю, — сказав я. — Я знайшов спосіб прославити тебе, піднести високо твоє ім’я!» (Він іронічно глянув на мене). «Я знайшов спосіб зробити відкриття, велике, незвичайне відкриття». (Він зневажливо всміхнувся). «Ти?!» — промовив. «Але ж я, я! І я хочу, щоб ти ним скористався! Ти і більше ніхто!»

Мабуть, мій запевнений у собі тон, мій натхненний вигляд таки справив на нього враження, бо він почав з усієї сили сопіти, що було в нього ознакою найбільшого хвилювання. Тоді я нахилився до нього і ледве чутно зашепотів:

«Слухай! Адже ти знаєш, що цвіт наших українофілів надумався заснувати свій власний український університет. Тобі відомо теж, як охоче кожен з українофілів жертвував гроші на цю справу, справедливо добачаючи в її здійсненні основу національного розвиту. Правда, досі зібрано не дуже ще багато: карбованців із тринадцять, але обіцяно страшенну силу грошей[344]. Один патріот навіть обіцяв на власний кошт удержувати цілу катедру, хоч, може, ти й не поймеш тому віри... Коли я побачив таку щирість, коли зрозумів, що думка про університет не є звичайна забавка гулящих патріотів, тоді я спитав себе польським звичаєм: «Gdzie Яшіпі ша]а іиЙ7І йо tego?» Себто професорів... Справді, це клопіт! У нас таки, по правді кажучи, учені абиякі...

Але я швидко знайшов раду. Ти розумієш, що професори університету не стільки мусять бути вченими, скільки патріотами. Ти розумієш се? Отже, я знайшов спосіб злучити в твоїй особі і вченого, і патріота за одним заходом. Віднині забудь про магістранський іспит! Що таке магістер ветеринарії?! Ти зразу просто напишеш дисертацію на доктора... патріотизму».

Він був здивований і заразом зворушений. Ще не розумів, але вже передчував. Він міцно стиснув мені руку й очима благав казати далі.

«Мій друже! Студіюючи бактеріологію, я прийшов до пересвідчення, що причиною всіх пошестей є бактерії. Я прийшов також до думки, що рутен-ство, або ж щире українофільство, ми можемо уважати пошестю, хоч і мало заразливою. Тоді я себе спитав: “Невже причиною рутенства не є якісь особливі мікроби, нам досі не відомі? Адже все має свої причини, все підлягає якимсь законам — треба тільки їх дізнати”. Чим більше я над цим міркував, чим глибше вдивлявся в діяльність патентованих українофілів, тим більше я був певний, що я не помилявся і що причиною “щирого українофільства” єсть якийсь мікроб.

Хіба, справді, не свідчить про це і млявість думок, і пасивні відносини до життя, і відсутність ясного, виразного світогляду, і ненормальна полохливість, і, головне, боягузноумірковані чуття? О! Безперечно усе те свідчить за хворобливість тої течії, усе вказує на існування особливих патогенних мікрофітів. Але тут потрібний пильний дослід, потрібна бактеріоскопічна аналіза... Усе оте мусиш зробити ти!.. І пам’ятай, що слава є нагородою успіху!..» Я ще ніколи не бачив, щоб мій приятель так преобразився! Його волов’ячі очі заблищали, лице пашіло жаром, і, несподівано для мене, він ухопив мене в свої обійми.

В того чоловіка не було «чорної невдячності». Але коли минув перший запал, він зовсім розумно спитав: «Але як ми добудемо тих мікробів? Коли б хоч знати, де вони водяться». Це було важне питання. Справді, де мають плодитись і існувати мікроби патентованого українофільства? Який орган, яка частина тіла, яка вогкість годує ті дрібні створіння? Не знаю, яким шляхом ішли думки мого приятеля, та я почав зразу з голови українофілів, але, зваживши усі френологічні спостереження, прийшов до пересвідчення, що ся частина тіла патріотів, мабуть, повна усякими мікробами, крім бактерій українофільства. Найпевнішою видавалась мені думка, що патріотичні бактерії живуть і плодяться в ногах патентованих українофілів. Але се було занадто образливо для національної амбіції. Се був клопіт!

Я глянув на приятеля: він важко сопів і, мабуть, щось міркував. Я став знову думати, і відразу мені блисла справедлива думка, що бактерії ніде інде не можуть плодитись, як тільки в крові патріотів. Я провірив апріористич-ною методою мій висновок і передсвічився, що коли українофільство єсть якась жива сила, то джерелом її мусить бути жива кров людини. Тоді я більше не