Олена Тодорова - Хочу тебе кохати, Олена Тодорова

- Ні, - мотаю головою. - Мені добре! А тобі?

Зазираючи в очі, стискаю його долоню доти, доки не відчуваю у відповідь потиск.

- І мені, киця. Зашибісь!

А ось Нюті незабаром набридає сидіти. Виявляючи невдоволення, витягує руки й голосно вимагає: "Най, най, най, най...". І Бойка, звісно ж, виконує її бажання - бере на руки. Візок залишається осторонь, поки вони, під виконуваний Кіром репчик, розсікають берегом. Мати він, безумовно, майстерно замінює більш прийнятними словами. Але навіть так звучить і виглядає, як хуліган. 

- Бойка, - сміюся з них. - Ти невиправний!

- Знімаєш?

- Знімаю, звісно! І знаєш... Я тут згадала, як ти змусив мене співати на камеру гімн.

- Центуріон!

- Вперед! Я впевнена, у тебе ще крутіше вийде!

- Зараза, - видихає беззлобно.

Не знімаючи капюшона, видає з Нютою на руках нову рокерську версію.

Грубуватий, самовпевнений і нахабний, але такий рідний. Найкращий! Найсміливіший! Найсильніший!

- БРА-ВО! - кричу я.

А з боку свистом підтримують незнайомі нам люди.

Це і справді має вражаючий вигляд. Настільки, що дух захоплює. Великий, красивий хлопець із милим малятком на руках валить наповал своєю потужною енергетикою. Коли-небудь, як пророкує Курочкін, він стане легендою. Я в це теж вірю. Хоча для мене особисто він уже легенда. Мій Бойка.

Мій номер один.

Мій.

___________

Залишається епілог. Всім дякую❤️❤️❤️

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно