Раймонд Коурі - Останній тамплієр

приховати правду, Тес знала, що вчинити так було б помилкою. Їй не хотілося кривити з ним душею. На її вік уже вистачило власної неправдивості. У глибині душі все-таки жевріла надія, що, попри всі недавні негаразди, у них з Рейлі може бути спільне майбутнє, а як же вони зможуть стати близькими людьми, коли між ними лежатиме така страшна невисловлена неправда?

Раптом вона збагнула, що довкола запанували оглушлива тиша і непорушність. Горобці, що цвірінькали ще зовсім недавно, позамовкали, наче усвідомлюючи важливість моменту. Тес зосередилась і зробила ще одну спробу.

— Вже кілька днів я хотіла дещо тобі розповісти, дійсно хотіла, але мусила почекати, доки ти достатньо одужаєш.

Рейлі поглянув на неї з непевністю і здивуванням. Вона знала, що її збентеженість була очевидною.

— Про що саме? — спитав він.

Тес відчула, як її тіло напружилося, наче тятива лука.

— Мені треба дещо тобі показати, — мовила вона спокійно. Потім повернулася, розгорнула складки кардигана і дістала з-під них сувій.

Подив промайнув обличчям Рейлі. Широко розкритими від здивування очима він дивився на Тес. Здавалося, проминула ціла вічність, перш ніж він запитав:

— Де ти це знайшла?

Тепер, коли з душі Тес нарешті упав величезний тягар, слова наче застрягли у неї в горлі від нестримного бажання розповісти все і одразу.

— Сокола викинуло на берег через дві затоки від тієї, де знайшли нас. Він так і залишився прикріпленим до надувних підйомних подушок.

Тес спостерігала, як Рейлі взяв шкіряний сувій, покрутив у руках, а потім зазирнув усередину і придивився до однієї з сторінок.

— Як дивно... Він ніби... тривіально, так просто. — Повернувшись до Тес, Рейлі запитав: — А мова? Ти можеш її прочитати?

— Ні. Можу лише сказати, що це — арамейська.

— Наскільки я розумію, саме цією мовою документ і має бути написаний.

— Так, — занепокоєно мовила Тес.

Рейлі, поглинутий якоюсь думкою, відсторонено і навіть байдуже роздивлявся давній сувій.

— І що ти на це скажеш? Він — справжній?

— Не знаю. Схоже на те, але сказати напевне можна лише після лабораторних досліджень. Для визначення справжності існує багато тестів: вуглецеве визначення дати, аналіз складу паперу та чорнил, перевірка тексту на послідовність та однорідність... — Тес зупинилася і нервово зітхнула. — Але тут іще така річ, Шоне... Я не думаю, що нам слід передавати рукопис до лабораторії. Не треба, щоб хтось піддавав його тестам.

Рейлі спантеличено відкинув назад голову і отетеріло поглянув на Тес.

— Що ти хочеш сказати?

— Я хочу сказати, що, на мою думку, нам слід взагалі забути, що ми його знайшли, — категорично мовила вона. — Ми мусимо спалити до біса цю штуку і просто...

— І просто що? — перепитав Рейлі. — Поводитися так, наче рукопису ніколи не було? Ми не можемо цього зробити. Якщо він несправжній, якщо це підробка, до якої вдалися тамплієри, або якась інша містифікація, то для клопоту немає підстав. Якщо ж він дійсно справжній... Що ж, тоді...

Рейлі насупився і голос його завмер.

— Тоді ніхто і ніколи не має про це дізнатися, — наполягала Тес. — Боже, я шкодую, що про це розповіла.

Рейлі приголомшено поглянув на Тес.

— Тут чогось бракує, чи мені здалося? А як же бути з висловом «люди заслуговують на те, щоб знати правду»?

— Я помилялася. Гадаю, це вже не має великого значення. — Вона тяжко зітхнула. — Знаєш, скільки я себе пам'ятаю, я бачила одні лише вади Церкви. Кривава історія, пожадливість, скандали, архаїчний догматизм, нетерпимість. Церква стала об'єктом для глузування... Я і досі дотримуюся думки, що в цій організації багато чого треба змінити раз і назавжди — це безперечно. Втім, ніщо не є бездоганним, правда ж? А якщо взяти до уваги позитив, якщо згадати про ту великодушність, про те співчуття, на які вона надихає... Ось де криється справжнє чудо.

Раптом почулися повільні, ритмічні оплески. Їхнє відлуння рознеслося безлюдними руїнами і налякало Тес.

Поглянувши в той бік, звідкіля лунав звук, вона побачила, як із-за камінної стіни вийшов Венс. Він продовжував плескати в долоні, повільно і щоразу по-іншому, не зводячи з неї очей. Рот його перекривила гримаса, яка вселяла страх.

83

— Отже, ти пізнала істину. Я зворушений і приголомшений, Тес. Наша непогрішима Церква здобула собі ще одного неофіта. — Голос Венса звучав вкрай глузливо і так само погрозливо, хоча й тихо. — Алілуя! Слава Господу нашому, Ісусу Христу!

Побачивши Венса, що підходив все ближче і ближче, Рейлі відчув, як напружилися його м'язи. Венс був брудний, змарнілий і схудлий. На ньому теліпався простий одяг, теж, без сумніву, подарований ще одним співчутливим остров'янином. А найважливіше — він не мав при собі зброї, що саме по собі вже було великим плюсом. У своєму теперішньому ослабленому стані Рейлі не надто надихала перспектива роззброювати професора. Без вогнепальної зброї, такий же потріпаний штормом, як і вони з Тес, Венс навряд чи міг являти собою велику загрозу.