Раймонд Коурі - Останній тамплієр

вечір вона знову виходила гуляти, зазвичай до руїн замку, звідки любила спостерігати, як призахідне сонце розчиняється у мерехтливих водах Егейського моря. Ця остання частина денного розкладу подобалася їй найбільше. Їй було приємно сидіти собі у спокійних роздумах на пагорбі, вдихаючи запахи шавлії та ромашки, що доносилися схилом; природа діяла на неї заспокійливо, дозволяючи хоч ненадовго забути про той невеличкий згорток, що лежав у неї в кімнаті і весь час полював на її думки і почуття.

Під час прогулянок Тес зустрічала багато людей, місцевих мешканців, котрі ніколи не шкодували для неї привітних посмішок і завжди знаходили час трохи поговорити з нею; на третій день вона вже встигла вивчити майже всі вулички та провулки міста і тому почала наважуватися на більш далекі подорожі. Під пасторальний звуковий супровід криків віслюків та дзеленчання дзвоників на шиях кіз Тес досліджувала потаємні куточки острова. Вона здійснила навіть далеку подорож до крихітного острівця Сан-Еміліаноса, де блукала серед ікон його свіжовибіленої церкви і гуляла усіяним галькою берегом, споглядаючи морських їжаків, що усіяли прибережні камені на невеликій глибині. Тес відвідала також просторий монастир у Панормітісі, де зустріла, на свій подив, трьох афінських бізнесменів сорока з гаком років, які жили у по-спартанському обставлених кімнатах для гостей. Вони повідомили їй, що приїхали туди на кількаденний відпочинок і роздуми з метою — як вони загадково визначили — «духовного відродження». Уникнути присутності Церкви на острові було фактично неможливо. Церква була центральною спорудою в кожному селі, і острів Симі, як і всі грецькі острови, мав десятки маленьких капличок, що стриміли на вершині буквально кожного пагорба. Куди б не ходила Тес, всюди виднілися ознаки впливу Церкви, але, як не дивно, цей факт її зовсім не пригнічував. Навпаки — Церква здавалася органічною, невід'ємною частиною життя остров'ян, своєрідним магнітом, що притягував докупи і зближував місцевих мешканців, даючи їм втіху та силу.

Стан Рейлі невпинно покращувався. Він почав легше дихати, набряки на губах та повіках зменшилися, а зі щік зійшла воскова блідість. Тепер він уже був у змозі гуляти навколо будинку і якось вранці сказав, що вони не можуть залишитися на острові назавжди, сховавшись від решти світу — стан його здоров'я вже дозволяє їм розпочати приготування до повернення. Виходячи вранці з дому на чергову прогулянку і несучи на своїх плечах тягар вагою, здавалося, в цілий світ, Тес розуміла, що незабаром їй доведеться таки починати розмову з Рейлі про свою знахідку, бо далі тягнути з вирішенням цієї проблеми вже не можна було.

Решту ранку вона провела у Маратонді, де витягла з-під каменя скриньку, в якій знаходився сувій, і вже була на підході до будинку лікаря, як тут несподівано перед нею постали дві тітоньки, що приносили їй одяг та їжу. Вони щойно вийшли з маленької церкви і явно були раді своїй зустрічі з нею. Вони розповіли Тес, що вже чули про одужання Рейлі, сердечно і щиро обнімали її. Жінки в унісон жестикулювали і кивали головами, висловлюючи свою непідробну радість, яка йшла з глибини їхніх душ. Їхні чоловіки теж були з ними. Вони тиснули їй руку, їхні обличчя світилися приязню і співчуттям, а потім усі четверо пішли собі перевальцем, час від часу обертаючись, щоби ще раз помахати їй на прощання рукою і подарувати радісну посмішку. Тес залишилася стояти, заглибившись у свої думки і спостерігаючи, як віддалялися її знайомі.

Цей епізод і став останньою краплиною. Раптом нею заволоділа та бентежна думка, що вже кілька днів пробивалася до її свідомості, долаючи набуті протягом життя цинічні інстинкти, думка, яку вона намагалася не помічати — до цього моменту.

«Я не зможу заподіяти їм таке лихо», — збагнула Тес.

Ні їм, ні мільйонам таких, як вони. Ця думка не йшла у неї з голови ні вдень, ні вночі відтоді як вона знайшла згорток. Всі, абсолютно всі, кого їй довелося зустріти за останні кілька днів, були до неї беззастережно великодушні й добрі. Доброта і великодушність були невід'ємними рисами цих людей. І багатьох-багатьох інших людей в усьому світі.

Якщо оприлюднити знайдений рукопис, то це зруйнує їхні життя, зробить їх нещасними.

Вона аж заклякла на місці, настрашена можливими наслідками такого кроку. «Якщо Церква надихає людей на таку поведінку, навчає їх бути такими безкорисливими і людяними, особливо в нашу цинічну епоху, то значить, вона чинить правильно, — подумала Тес. — Значить, ця справа варта того, щоб її всіляко оберігати і підтримувати. І неважливо, що віра ґрунтується на прикрашеній правді. Мабуть, взагалі неможливо створити щось здатне викликати у людини феноменальний підйом її душевних сил, якщо залишатися у строгих рамках реального світу».

Мовчки спостерігаючи за двома парами, що, танучи вдалині, поверталися до свого звичного життя, Тес не вірила, що колись могла навіть думати про інший вибір.

Тепер вона знала, що не зробить цього ніколи.

Але вона знала також, що зволікати більше не можна і що їй треба поговорити про це з Рейлі.

Увечері, після того як їй вдалося цілий день уникати Рейлі, Тес повела його до руїн замку. Вона тримала Рейлі за руку спітнілою долонею, а в іншій руці міцно стискала зав'язаний вузликом кардиган. Сонце майже сховалося за обрієм, і небо світилося легкою рожевою імлою, що іще зберігала в собі залишки денного світла.

Вона поклала вузлик на напівзруйновану стіну і обернулася до Рейлі. Їй було важко витримувати його погляд, а в роті у неї пересохло.

— Я... — Несподівано Тес завагалася. А може сховати рукопис, нічого не розповідати Рейлі і забути про нього? Може краще б йому не знати про її знахідку, особливо враховуючи те, що трапилося з його батьком? Може, вона зробить йому величезну послугу, приховавши той факт, що вона знайшла писання Єшуа, бачила їх, торкалася їх рукою?

Ні. Хоч як би їй не хотілося