Раймонд Коурі - Останній тамплієр

Професор повільно наближався до Тес, але тепер його погляд був зосереджений на згортку, що тримав у руках Рейлі.

— Схоже, рукопис був просто приречений на те, щоб його врешті-решт знайшли, еге ж? Якби я був глибоко віруючою людиною, — презирливо гмикнув Венс, — то я б спокусився думкою, що нам самою долею призначалося знайти його.

Тес не вірила своїм очам.

— Як тобі вдалося...

— Та, мабуть, так само, як і вам, — знизав плечима Венс. — Я прийшов до тями, лежачи навзнак на піску, а неподалік сиділи два краби і з цікавістю мене розглядали. Мені дістало сил добрести до монастиря у Панормітісі. Отець Спірос узяв мене у свій притулок. Він у мене ні про що не питав, а я теж не горів бажанням про щось йому розповідати. Саме там я і побачив тебе. Я був у захваті від того, що тобі теж вдалося врятуватися, якщо чесно, то я на це і не сподівався, але ось ця річ.— Його погляд прикипів до рукопису. Він дивився на нього, як заворожений. — Це — справжній подарунок долі. Дозвольте?

Рейлі підвів руку, зупиняючи професора.

— Стоп. Ти вже підійшов достатньо близько.

Венс зупинився. На його обличчі з'явилося здивування.

— Та годі тобі. Лишень подумай про всіх нас. За будь-якою міркою ми вже давно мали померти. Невже це ні про що тобі не говорить?

Рейлі був незворушний.

— Це говорить мені лише про те, що незабаром ти видужаєш достатньо добре для того, щоби постати перед судом і провести кілька років як гість нашої пенітенціарної системи.

Венс, із розчарованою, навіть ображеною міною, удав, що збирається піти геть, але раптом одним рішучим стрибком опинився біля Тес, однією рукою притис її за шию, а другою блискавично вихопив великого водолазного ножа і приставив до її горла.

— Вибач, Тес, — сказав професор, — але це справа моя і агента Рейлі. Ми просто не можемо проігнорувати той подарунок, який завдяки неймовірним зусиллям долі потрапив нам до рук. Першого разу ти мала рацію. Світ дійсно заслуговує на те, щоб дізнатися правду. — Його божевільно вирячені очі бігали туди-сюди, слідкуючи за рухами Рейлі. — Дай сюди, — наказав Венс. — Швидко.

Рейлі швидко оцінив ситуацію, але надто вже близько був ніж до горла Тес, тож краще йому було б не робити зайвих рухів. Безпечніше було б віддати Венсові рукопис і розібратися з ним вже після того, як Тес буде подалі від гріха. Він зробив у бік професора заспокійливий жест рукою.

— Тихо, спокійно. Зараз ти отримаєш цю бісову штуку. — Він простягнув руку з сувоєм. — Ось. Бери.

— Ні! — благально скрикнула Тес. — Не віддавай! Ми не можемо допустити, щоб він оприлюднив його! Тепер це наш обов'язок. Це — мій обов'язок.

Рейлі похитав головою.

— Знахідка не варта твого життя, — суворо відказав він.

— Шоне...

— Я сказав — не варта, — настійливо мовив Рейлі, кинувши на неї, погляд, у якому читалася невблаганна рішучість.

На обличчі Венса з'явилася єхидна усмішечка.

— Поклади рукопис на стіну і відійди назад — повільно.

Рейлі поклав сувій на кам'яну поверхню і відступив на кілька кроків. Дюйм за дюймом Венс рушив уперед, незграбно підтягуючи Тес до стіни.

Кілька секунд він постояв над рукописом, наче побоюючись доторкнутися до нього, потім простягнув руку і тремтячими пальцями підняв сувій. Запанувала напружена тиша. Професор мовчки роздивлявся пергаментні сторінки, а потім почав гортати їх, бурмочучи «Veritas vos liberabit» собі під ніс; його змарніле обличчя випромінювало тепер блаженство і спокій.

— Дуже шкода, що ти не на моєму боці, Тес, — тихо і майже миролюбно сказав він. — Давай зробимо це разом! Все буде чудово.

Саме в цей момент Тес вирішила діяти. Щосили відштовхнула вона руку, якою Венс тримав її за плечі, і кинулася геть. На якусь мить професор втратив рівновагу і, намагаючись втримати її, випустив з руки ножа, який упав на невисоку стіну і, забрязкотівши об каміння, впав у висохлі будяки по той бік стіни.

Венс випростувався, швидко склав сувій і схопив його обома руками. За цей час Рейлі встиг перетнути йому дорогу до стежки, що вела з руїн до міста — він фактично відрізав йому шлях до відступу. Поруч із ним стояла Тес.

— Все, приїхали, — рішуче мовив Рейлі.

Від злості та досади Венс вирячився так, наче хтось щосили гепнув його у живіт. Він швидко озирнувся довкола, не знаючи, що робити. Раптом професор перескочив через низьку стіну і рвонув до лабіринту зруйнованих стін.

Рейлі не став баритися. Перелізши через стіну, він кинувся навздогін. Мить — і вони обидва зникли серед давнього камінюччя.

— Вернись! — скрикнула Тес. — Ну його до біса! Ти ж іще не видужав, Шоне. Не роби цього, благаю!

Рейлі почув її крики, але не зупинився. Натомість він додав ходу і почав видряпуватися схилом, наступаючи на п'яти Венсу. Дихалося йому важко, а ноги в'язнули у м'якому ґрунті.