Данило Туптало - Житія Святих - Січень, Данило Туптало

хіба від Бога коли відкрите буде. Ми-бо дивимося лише на лице, Бог же — на серце". Такими словами вгамований, народ більшою любов'ю до святого Григорія Богослова припав. Максим же, взявши собор єпископів єгипетських, які на архиєрея його поставили, пішов до благочестивого царя Теодосія Великого, який був тоді з воїнством у Солуні. І приступивши, просив престолу Царгородського, тому що, окаянний, із церковних уставів міцности не мав, — із царських наказів владу правління церковного мати замислив, хотів більше мучителем бути, аніж святителем. Благочестивий-бо цар із великим гнівом і погрозами відігнав від себе Максима і тих, що прийшли з ним, єпископів — і відплили всі до Олександрії. І там Максим подібне зло чинити почав, бо великим золотом наповнив руки клириків Олександрійської церкви, дерзновенно й безсоромно до патріярха Петра говорив: "Або Царгородський мені престол виклопочи, або від тебе не вступлюся". І копав хитрими підступами яму патріярхові, і здійснив би зло своє, якби про те не довідався скоро єпарх Олександрійський. Він, боячися, щоб серед людей не почався якийсь бунт, вигнав Максима силою з безчестям з Олександрійського града.

Святий же Григорій Богослов у Візантії хворобами тілесними вельми охоплений був, відмовився від опіки над управлінням Церквою Візантійською і хотів відійти до отчого свого в Назіянзі дому. І сотворив до народу прощальне слово, поучивши вірних берегти віру непорочною і чинити добрі діла. Народ же, розумівши, що відійти від них хоче, підняв голос і плач, усі єдиними устами говорили: "О отче, відходячи від нас, відводиш зі собою і Пресвяту Тройцю, бо без тебе не буде в цьому граді праведного Тройці ісповідання, разом з тобою вийде з града правовір'я і благочестя". Такий голос і плач народний чуючи, святий Григорій зупинився від наміреного й обіцяв з ними перебувати, поки прихід єпископів буде: очікували-бо, що, зібравшися, єпископи виберуть на патріяршество якогось мужа достойного. Того-бо чекав святий, щоби, на престолі пастиря правовірного бачивши, відійти собі. Між тим благочестивий цар Теодосій мав війну з варварами. Їх же перемігши, прийшов у Царгород із торжеством. Тримали ж соборну патріяршу церкву аріяни, маючи за патріярха собі Демофіла, а для вірних, як же перед тим було сказано, був малий і старий храм святої Анастасії. Прикликав же цар Демофіла, переконував його прийняти правовірне ісповідання — якщо ж ні, то хай вступиться з місця свого. Демофіл же, озлоблений серцем, волів позбутися престолу, аніж свого позбутися зловір'я. І дав цар святому Григорієві Богослову і цілому правовірному зібранню соборну церкву, яку аріяни чотирнадцять років тримали, та инші всі церкви. І коли архиєрей Божий Григорій із клиром і народом в церкву увійти хотіли, багато аріян, озброївшися, як на війну, стали при церкві, не даючи вірним входу, святому ж смертю погрожували. І найняли одного юнака, сильного і сміливого, щоби, таємно до Григорія приступивши, меч запхав в живіт йому. Але Бог захищав служителя Свого. Був же крик, і зойк, і гамір від аріян, і всіляко би вчинили зло, коли б сам цар не прийшов і не увів святого архиєрея до церкви. Люди ж правовірні з великою веселістю і радістю піднесли голоси хвали Богові, сльози з радости проливаючи й руки вгору здіймаючи, що після стількох років знову прийняли свою святиню. Взивали ж до царя одними устами, просячи, щоб посадив на престолі патріяршому Григорія Богослова. Святий же серед народного крику сам велегласно проголосити не міг — від недуг постійних тілесної не мав сили, тому проголосив через одного клирика, говорячи: "О діти, нині час є дяки і хвали Бога в Тройці єдиного, бо дарував нам церкву свою знову прийняти, через те нині прославимо Його превелику благостиню, а про патріярший престол пізніше, в инший час подбаємо". Таку відповідь архиєрея почувши, люди перестали кричати і після відправи Святої літургії розійшлися, хвалячи Бога, — аріяни ж замовкли, осоромлені.

Благовірний цар Теодосій вельми шанував святого Григорія Богослова, як батька свого. Але той нечасто до царя приходив, добре пам'ятаючи Соломонові слова, що говорили: "Не учащай вносити ногу твою до друга свого, бо, коли насититься, зненавидить тебе". Дбав же святий, щоби завжди поучати народ, відвідувати хворих і зцілювати, помагати скривдженим, заступатися за немічних й очищувати своє стадо від єретичної шкоди. Відходив же часом і на поля, безмовність люблячи й часті хвороби заспокоєнням трохи лікуючи, аби тіло його до инших трудів не знемогло. Великим же церковним майном володів, жодної собі не придбав драхми, не перевіряв будівельників церковних: скільки зібрано і скільки витрачено — діло-бо те не єпископське, думав, але княже. Настановляв же всіх, щоб чисту совість берегли для Бога. Постійними трудами і старістю знемагаючи, розхворівся одного разу і лежав на одрі, про що довідавшися, народ прийшов відвідати його. Він же, сівши на одрі, питався: "Що хочете, діти? Яка причина вашого до мене приходу?" Вони ж, поклонившися, вдячність йому воздавали за багато його трудів: що град від єресі очистив, що церкви святі, які багато років аріяни тримали, знову правовір'ю повернув, що так багато всім доброго зробив ученням і пастирською опікою. "Нині, о отче, — говорили, — коли відходиш до Бога, помолися за своє стадо, за благовірного царя і цілу Церкву". Святий же сповістив, що хвороба його ще не до смерти, і, звично повчивши, відпустив їх. І коли відходили вони, залишився один юнак, вхопився за ноги святого і зі сльозами та риданнями просив його, щоб пробачив йому прогрішення. Святий же питав, яке його прогрішення. Юнак нічого ж не відповідав, лише ридав і прощення просив. Хтось із тих, що стояли спереду, сказав: "Він твій убивця, отче, що намовою єретиків хотів меч встромити в утробу твою, але Христос заступив тебе. Цей нині кається і прощення просить". Сказав же святий до юнака: "Господь наш Ісус Христос хай буде до тебе милостивий, о любий, і хай пробачить тобі гріхи твої, лише відтепер нашим будь, покинь єресь і приступи до Христа Бога і працюй для нього вірно". І так відпустив із прощенням того юнака, про що весь град, довідавшися і незлостивості його подивувавшися, більшою до нього розпалився любов'ю. Після цього почали збиратися єпископи до Візантії — і через поставлення патріярха царського града, і щоб єресі Другим собором вселенським анатемі передати. І коли зійшлося єпископів православних сто п'ятдесят, серед них же був патріярх святий Мелетій Антіохійський, тоді святий Григорій Богослов, хоч не хотів, хворий і з плачем, на престолі патріяршому посаджений був: впросили