Володимир Нефф - Королеви не мають ніг

– Щасливої дороги і до скорого побачення, все це вже недовго потриває, – зауважив мудрий аптекар Джербіно. – Бо наш справедливий герцог щойно виніс свій восьмий смертний вирок, і цього разу – самому собі.

Принцеса Ізотта повернулася до Страмби таємно, так само, як за добрих давніх часів, ще за життя батька, покинула її; приїхала вночі, коли брами були замкнені, а все місто вже спало, в супроводі Інтрансідженте та чоти стомлених кардиналових вояків… Самого кардинала варта, яка пропустила принцесу, в її почті не помітила; невдовзі по всьому місту з уст до уст передавалася сумна звістка, що його еміненції вже немає в живих; несправедливість, жертвою якої він став у Перуджі, нечуване насильство, вчинене над ним, нібито так приголомшили шляхетного мужа, що серце його не витримало й зупинилося навіки.

Це була підступність долі, жорстокий удар у спину, катастрофа, така страхітлива й несподівана, що в Петра, коли він почув цю новину, опали руки, а коліна так ослабли, що він звалився в крісло, у якому звичайно сидів герцог Танкред, коли грав у шахи, – це було в маленькому особистому кабінеті, успадкованому після покійного правителя; Петр зовсім розгубився й не знав, що йому чинити далі. Тепер на нього падає відповідальність не тільки за втрату принцесиного посагу, не тільки за те, що Ізотту в Перуджі було посаджено у в’язницю, але й за смерть кардинала; бо герцогиня-вдова і пріор Інтрансідженте, а може, й сама Ізотта припишуть йому ще й це нове нещастя, – в цьому не було ніякого сумніву, байдуже, що смерть кардинала була цілком природна, вона могла настати хоч так, хоч так і без цього зайвого хвилювання, яке в нього викликали Perusini superbi. Водночас у Петра не залишалося жодного сумніву і в тому, що це лиховісне ускладнення стане ще однією перепоною між ним й Ізоттою і знову віддалить, або й зовсім унеможливить їхній шлюб, без якого, за словами досвідченого майстра Шютце, Петрове тронування навряд чи стане міцним, отож усі приготування до весілля, на яке страмбська скарбниця повинна була позичити гроші в євреїв, стануть марними й гідними посміху. І поки він сидів, розгублений і безпорадний, біля шахового столика, звісивши руки, й своєю рідною мовою запитував себе: «Що далі, що ж тепер?» – почулося легке шкрябання в двері, і до кімнати ввійшов майстер Шютце, тримаючи в руках нове вбрання, яке Петр замовив йому, вбрання відповідно до цих сумних обставин – скромне, витримане в темних тонах, без оздобних прорізів і торочки – одне слово, без модних ефектів.

– Коротко кажучи, на вашому місці я був би тепер дуже обережний, гер фон Кукан, – відповів він на запитання, яке Петр хвилину тому ставив сам собі, а тепер переклав на рідну мову майстра Шютце. – Уникайте яєчних омлетів, бо…

– Знаю, – урвав його Петр. – У яєчні омлети зручно підмішувати отруту під назвою volpe.

– Достеменно так, – вів далі майстер Шютце. – І не вірте нікому й нічому. Боронь вас Боже з’їсти пів-яблука, навіть якщо хтось на ваших очах візьме його з кошика й, розрізавши навпіл, одну половину подасть вам, а другу з’їсть сам, бо ніж, найімовірніше, може бути намазаний отрутою тільки з одного боку, так, що ваша половина буде отруєна, а друга – ні. Це – новина в мистецтві отруювати, і про це слід добре пам’ятати. Люди винахідливі й хитрі, а ви, гер фон Кукан, за короткий час стали як сіль в оці для стількох поважних осіб, що аж дивно, як це вам удалося. A propos, я маю для вас цидулочку.

– Від принцеси? – вигукнув Петр.

– Та ні, – зітхнув майстер Шютце. – 3 принцесою ваші справи зовсім кепські, і не розраховуйте, що вона так швидко почне писати вам цидулки. – Він пошукав у кишенях і в одній із них знайшов цидулку. – Її підсунула мені Bianca matta – ви її знаєте, – щоб я передав вам. Що більше я стежу за цією кудкудакливою карличкою, то більше мені здається, що не така вже вона й matta, як усі гадають, а тільки прикидається, бо юродство забезпечує їй тепленьке містечко при дворі.

На аркушику, вимащеному шоколадом, круглими незграбними літерами було написано: «Петре, май очі на потилиці й носи металевий нашийник».

– Ні, вона все ж таки matta, – сказав Петр, прочитавши це попередження майстрові Шютце. – Тут же немає ніякого глузду.

– E ні! Є, є, – заперечив той. – І це, по суті, те ж саме, про що я вас тільки-но попереджував. Я остерігав вас перед отрутою, а Б’янка остерігає вас перед нападом. «Мати очі на потилиці» – наскільки я розумію по-італійському, означає пильнувати й за тим, що діється позад вас. А носити металевий нашийник – порада вельми розумна. Металевий нашийник, захований під комірцем, може врятувати вас від зашморгу. А зашморг душій накидає на свою жертву ззаду.

– Людину можна вбити тисячею способів, – зітхнув Петр. – Я вбережуся від зашморгу, а хтось простромить мене шпагою або лусне молотом по голові чи просто застрелить.

– Атож, гер фон Кукан, – погодився з ним майстер Шютце. – Але все ж таки на вашому місці я з вдячністю прислухався б до Б’янчиної поради, бо цілком можливо, що вона десь підслухала, яка саме погибель готується на вашу голову. Простромити шпагою, луснути молотом по голові, застрелити – усе це залишає на тілі бридкі сліди, а от коли досвідчений душій затягне вам на горлянці зашморг і зламає в’язи, то опісля можна буде спокійнісінько пояснити, що вас побив грець. Таке трапляється, гер фон Кукан, частіше, ніж ви можете собі уявити. Цих нашийників повно в нас на складі, так само як і черевиків з порожнистими підборами, бо деякі синьйори люблять