Михайло Булгаков - Майстер і Маргарита

Пілата як одне з двох можливих міст народження Ієшуа Га-Ноцрі. Оскільки існували різні, суперечливі одна до одної етимології слів "Ієшуа" і "Га-Ноцрі", Булгаков не став розкривати значення цих імен у тексті "Майстра і Марґарити".

Гамала — під час допиту Ієшуа прокуратором як місце народження мандрівного філософа називається місто Гамала, яке згадується в книзі Анрі Барбюса "Ісус проти Христа". У булгаковському архіві збереглися виписки з цієї роботи, опублікованої в СРСР у 1928 році. Ймовірно, через незавершеність роману письменник так і не зупинився на якомусь одному місті народження Ієшуа Га-Ноцрі.

С. 37. Левій Матвій — персонаж роману, колишній збирач податків, єдиний учень Ієшуа Га-Ноцрі. Левій Матвій походить від євангеліста Матвія, якому традиція приписує авторство "логій" — стародавніх записок про життя Ісуса Христа. Вони лягли в основу трьох Євангелій: Матвія, Луки і Марка, що називаються синоптичними.

С. 44. Іуда з Киріафа — персонаж роману, що сягає Іуди Іскаріота Євангелій, який зрадив за тридцять срібняків Ісуса Христа. Булгаков перетворив Іуду Іскаріота на Іуду з Киріафа, слідуючи принципу транскрипції євангельських імен, застосованому Сергієм Чевкіним у його п’єсі "Ієшуа Ганоцрі. Безпристрасне відкриття істини". Виписка імені Іуди з Киріафа була зроблена Булгаковим з твору англійського філософа Фредеріка В. Фаррара "Життя Ісуса Христа", який у свою чергу як джерело використав книгу Ісуса Навіна, де сказано: "Киріаф є назва міста на південному кордоні Іудеї". З книги Фаррара запозичені й дані про суму винагороди, отриманої Іудою з Киріафа: тридцять тетрадрахм, а не євангельських срібняків, яких за часів Христа не було в обігу.

С 47. Каїфа — іудейський первосвященик, при якому був розіп’ятий Ісус Христос.

С. 56. Сьомий доказ — пророцтво загибелі Берліоза, або "доказ Воланда". У ході дискусії голови МАСОЛІТу і таємничого професора-іноземця про п’ять доказів буття Божого розкривається булгаковська іронія з приводу "освіченості" Берліоза, чиє головне джерело ерудиції — Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона, де Кант названий автором п’ятого за рахунком доказу буття Бога, морального — на додаток до історичного, космологічного, телеологічного й онтологічного. В остаточному тексті роману кантівський доказ перетворений Булгаковим із п’ятого на шостий. У статті П. Васильєва "Бог" Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона зазначалося, що, оскільки "доказ Канта стверджує про буття особистого Бога, то "Шіллер говорить, що Кант проповідує моральність, що годиться тільки для рабів", а Штраус "глумливо завважає, що Кант до своєї системи, за духом противної теїзму, прибудував кімнатку, де б можна помістити Бога". Вклавши в уста Берліоза майже дослівне повторення цього тексту, Булгаков дав знати, що ані Іммануїла Канта, ані Фрідріха Шіллера, ані Давида Фрідріха Штрауса голова МАСОЛІТу насправді не читав.

С. 67. Дім Грибоєдова — будівля, де розміщена очолювана Берліозом літературна організація МАСОЛІТ. У Домі Грибоєдова Булгаков зобразив так званий Дім Герцена (Тверський бульвар, 25), де в 20-ті роки розташовувалася РАПП (Російська асоціація пролетарських письменників) і МАПП (Московська асоціація пролетарських письменників), за зразком яких і створений вигаданий МАСОЛІТ.

С. 88. Недобра квартира — у романі квартира № 50 у будинку № 302-біс на Садовій вулиці. Прообразом недоброї квартири стала квартира № 50 у будинку № 10 на Великій Садовій вулиці в Москві, де Булгаков жив у 1921-1924 роках. За деякими ознаками планування, вона відповідає просторішій квартирі в тому самому будинку, № 34, де письменник оселився в серпні 1924 року на кілька місяців. Вигаданий номер 302-біс — це зашифрований номер 10 будівлі-прототипу за формулою 10=(3+2)х2. Крім того, фантастично велике число мало підкреслити нереальність подій. Квартира № 50 фігурує також в оповіданнях і фейлетонах Булгакова: "Псалом", "Самогонне озеро", "Спогад..." та ін.

С. 93. Воланд — персонаж роману, який очолює світ потойбічних сил, диявол, сатана. Багато в чому Воланд орієнтований на Мефістофеля "Фауста" Гете, у тому числі й на образ з опери Шарля Гуно "Фауст" (1859). Власне, ім’я "Воланд" запозичене з поеми Ґете; у сцені Вальпургієвої ночі Мефістофель кричить, вимагаючи від нечисті дати йому дорогу: "Дворянин Воланд іде!" Повний літературний родовід Воланда охоплює досвід європейських і російських письменників кількох століть.

С. 97. Азазелло — персонаж роману, член почту Воланда, демон-убивця. Ім’я Азазелло утворене Булгаковим від старозаповітного імені Азазел (або Азазель). Так звати негативного культурного героя старозаповітного апокрифа — книги Єноха, падшого ангела, який навчив людей виготовляти зброю і прикраси. Завдяки Азазелу жінки опанували "блудливе мистецтво" розфарбовувати обличчя. Тому саме Азазелло передає Марґариті крем, який чарівним чином змінює її зовнішність. Однак його головна функція в романі — чинити насильство. Він викидає Лиходєєва з Москви в Ялту, проганяє з Недоброї квартири Берліозового дядька Поплавського, вбиває з револьвера барона Майгеля.

С. 101. Доктор Стравінський — персонаж роману, одним із прототипів якого вважають професора Г. І. Россолімо (1860-1928), директора клініки 1-го МДУ, який очолював лабораторію експериментальної психології при Неврологічному інституті. Літературний прототип доктора Стравінського — психіатр Равіно з оповідання Олександра Бєляєва "Голова професора Доуеля", написаного в 1925 році (у 1937 році з’явилася більш відома романна версія цього сюжету). Очевидно, прізвище бєляєвського доктора Равіно і наштовхнуло Булгакова на думку дати своєму персонажу прізвище Стравінський, яке перекликалося з тим же прізвищем Берліоз. Насправді це прізвище належить видатному російському композиторові Ігорю Федоровичу Стравінському (1882-1971). Клініка доктора Стравінського, можливо, займає місце Хімкінської міської лікарні № 1 (Правобережна вулиця, 6а). З 1928 року тут знаходилася Московська обласна лікарня з великим невропсихіатричним відділенням. Вона займала особняк у стилі модерн, побудований знаменитим архітектором Ф. О. Шехтелем (1859— 1926). З вікон цього будинку, схожого на лицарський замок, відкривається вид на сосновий бір за річкою, що повністю відповідає виду з клініки Стравінського.

С. 109. Коров’єв-Фагот — персонаж роману, старший з підлеглих Воланду демонів, чорт і лицар, який відрекомендувався москвичам перекладачем при професорові і колишнім регентом (диригентом) церковного хору. Основними мотивами цей образ пов’язаний з творами О, К. Толстого, Ф. М. Достоєвського, М. В. Гоголя, самого Булгакова, опосередковано — Мігеля де Сервантеса. Демонологічні прототипи Коров’єва-Фагота в його лицарській іпостасі виявляються в добре відомій