Михайло Булгаков - Майстер і Маргарита

повісті економіста-аграрія А. В. Чаянова "Венедиктов, або Достопам’ятні події життя мого" (1921), а також "Легенди про арабського звіздаря" з книги американського письменника Вашингтона Ірвінґа "Альгамбра" (1832). Багатьма мотивами шахова партія Бегемота й Воланда пов’язана з подіями громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років, лиха якої Марґарита бачить на кришталевому глобусі. Низка гостей, що проходять перед Марґариток), не випадкова. Страждаючи від зради чоловікові, вона ставить свій вчинок в один ряд із страшними злочинами минулого й майбутнього, вчиненими вбивцями, отруйниками, катами, розпусниками і звідницями.

Особливу роль відіграє Фріда, яка уособлює долю того, хто переступив межу сльози невинної дитини. Повторюючи долю ґетівської Марґарити, вона стає символом Марґарити булгаковської. У біографії Фріди відобразилися історії двох жінок, описані в книзі швейцарського психіатра Августа (Опоста) Фореля "Статеве питання" (1908). Одна з них, Фріда Келлер, убила хлопчика, друга, Конієцко, задушила носовичком немовля. Найімовірніше, робота Фореля вплинула і на образотворчі рішення Великого балу. У ній згадується "бал голих або напівоголених", який щороку влаштовувався художниками і натурницями в Парижі. Ще одне джерело епізоду Великого балу у сатани, як вважають деякі дослідники, — це історія так званої "комуни Бокія". Гліб Іванович Бокій був видатним чекістом, якого розстріляли в 1937 році. Деякі його співробітники, що піддалися репресіям уже після загибелі "батьки Бокія", на слідстві дали про нього свідчення як про організатора п’яних оргій, що супроводжувалися розпустою і бійками. Гості Бокія бували так само п’яні, а жінки — так само голі, як в епізоді Великого балу.

С. 274. В’єтан Анрі (1820— 1881) — бельгійський скрипаль і композитор.

С. 274. Штраус Йоганн (1825-1899) — австрійський композитор, скрипаль, диригент, "король вальсу", приїздив до Росії, де керував концертами в Павловську, поблизу Петербурга, в 1856-1865 роках.

С. 281. Калігула (12-41) — римський імператор з 37 року з династії Юліїв-Клавдіїв.

С. 319. Афраній — персонаж роману, начальник таємної охорони, який безпосередньо підкоряється прокуратору Іудеї Понтію Пілату. Прототипом послужив Афраній Бурр, про якого докладно розповідається у книзі французького історика релігії Е. Ренана "Антихрист". Виписки з цієї роботи, що збереглися в архіві Булгакова, свідчать про те, що його цікавила шляхетність Афранія Бурра, який, як пише історик, "повинен був спокутувати смертю, сповненою смутку, своє злочинне бажання зробити добру справу, рахуючись водночас зі злом". В Тацітових "Анналах" відображена поширена думка, що історичний Афраній був отруєний за наказом імператора Нерона і помер у 62 році.