Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- Обіцяю. Ти тільки повернись.

Її голос затремтів, коли вона відчула, як сльози підступають до очей, але вона вперто не хотіла дати їм волю. Вона дивилася вниз, щоб приховати своє обличчя.

- Тоді до зустрічі, Вільгельміно.

Коли вона підняла голову, об востаннє подивитися на його обличчя, в кімнаті вже нікого не було.

- До зустрічі, Генрі, - прошепотіла Біллі в темряву.

~~~

Горло нестерпно боліло. Наче він проковтнув цілий брикет морозива за один раз і запив лимонадом з льодом. Голова ж навпаки, горіла. Він застогнав і захрипів, відчуваючи, як кожен подих викликає нові хвилі болю. Рука сама потягнулася до горла, пальці намацали пов’язку.

Чиясь тепла рука легла на його чоло. Джеймс відчув, як від дотику розливається відчуття спокою, проте його серце билося в нестямному ритмі.

- Джеймсе? Ти мене чуєш?

Цей голос завжди був йому знайомий, але зараз він звучав по-іншому. Джеймс ніяк не міг збагнути, чому.

- Елінор? - прохрипів він, намагаючись розліпити повіки. Коли йому це нарешті вдалося, він насилу сконцентрував погляд на силуеті перед ним, який затьмарювало сонячне світло, що било з-за спини. - Як ти?

- Тихіше, тихіше, - заспокоїли його. - Тобі зараз краще не розмовляти багато з розрізаним навпіл горлом. Мої подряпини навіть поруч не стояли, чесно.

Джеймс звик до світла і нарешті впізнав місце - він був у Соснових Піках, у власній спальні. За вікном стояв ясний осінній день. А в креслі поруч з його ліжком сиділа Елінор. Жива, але якась бліда, а під очима тягнулися темні кола.

- Це все моя провина, - тихо пробурмотів він.

- Але ж ти ніколи нікого не слухаєш… - дівчина зітхнула, наче в її словах була не тільки звична втома, а й глибока тривога. - Припини. Ти ні в чому не винний. Ну хіба що в тому, що здався Раді. За це Френсіс обіцяв тебе спершу відлупцювати, а потім поцілувати.

- Не впевнений, що гірше…

Елінор усміхнулася, але її усмішка була ламаною, як розтрощена незграбною дитиною скляна ваза.

- І я теж заборгувала тобі добрячого стусана за те, що ти зробив це. Здався Арію.

- Що ж…що там сталося? Ви з’ясували? - схвильовано спитав Джеймс, відчуваючи, як у ньому все більше прокидається тривога.

- Тобі треба відпочити, - відповідь не влаштувала хлопця, і Елінор довелося додати трохи деталей. - Рада все ще засідає. Все, що я знаю, це те, що показують по телебаченню. Виверження вулканів по всій Європі, шторми, урагани, природа сказилася.

- А хто був той…

- Джеймсе, відпочинь.

- Хто то був, Елінор?

Він дивився, примруживишись і затримавши подих. Нарешті, дівчина хитнула головою і зітхнула.

- А ти не здаєшся так легко. З огляду на те, що ми знайшли у печері, то був батько перших створінь світу Тіней. Його звуть Тифоейдис. Він породив першу хімеру і інших створінь. Тож він твій пращур.

- Так, здається, він щось таке пригадував. Чудово…ви дізналися, що вони зробили з моєю…нашою кров’ю?

- Тут починаються здогадки. На стіні печери був напис. Про повернення до нього дружини. Якщо тільки ця дівчина, Біллі, все правильно переклала.

- Біллі була там?! Якого біса?

- Вона допомогла з грецькою. Ми мали швидко приймати рішення.

- І як вона?

- Краще за багатьох.

- А Каліхор і та інша, жінка?

Елінор хитнула головою.

- То була Мілісента Коултон. І ні, мені шкода, але вони не вижили.

Джеймс на мить опустив погляд на покривало, відчуваючи, як внутрішня тиша поступово змінюється на бездонну порожнечу.

- То цей Тифо… як там його. Він хотів повернути собі дружину.

- Судячи з того, як казиться весь світ - йому це вдалося. Коли ми знайшли тебе на горі, там вже нікого не було. На другому столі було пусто. Ти нічого не бачив?

- Ні, було надто темно. І я швидко втратив свідомість.

Джеймс не міг надовго замовчати, його розум в паніці перебирав думки, коли він нарешті спитав:

- Що ми робитимемо?

- Давай дочекаємося рішення Ради.

- А що Арій?

- Про нього можеш більше не турбуватися... Але це зачекає. Тобі треба відпочити. А коли прокинешся, поруч будуть твої батьки. Я подзвоню їм.

- Ні, ні, краще я заїду до них згодом, вони…

- Тоді може захочеш побачити Шарлотту?

Його погляд був красномовнішим за всі слова світу. Всередині нього проти волі здійнялося хвилювання.

- Так, ми знайшли її, чи правильніше сказати призвали, бо цей Тифоейдис блокував будь-які пошукові закляття, але це довга історія Втім, вона погодилася допомогти нам шукати тебе.

Елінор знову приклала руку до його лоба, а він відчув, як по тілу пробігає легке тепло. Тільки тепер він помітив крапельницю в її руці.