П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

ніж це роблять бовдури, наразі залишився поза увагою, викликавши лише легку усмішку крізь сльози у пані Карінелли, хоч було цілком зрозуміло, що вона не збиралася доходити згоди з паном Ф.

— Вставити у середину попереднього розділу (128-го) короткий переказ поточної політичної ситуації в Італії, чи ж то причини, які штовхнули Чефіса піти з ЕНІ у «Монтедісон» і до того, що він за допомогою фашистів посів президентську посаду в «Едісон» (˂…˃ тощо).

— Такі «історичні обставини», — які Карло Перший пережив, запустивши за спиною Чефіса новий різновид революційного антифашизму, наслідуючи міжнародний курс Чефіса, — Карло Другий, таким чином «регресуючи» й займаючись «прагматичною політикою»[363] (вступивши в союз з фашистами), згодом переживає й доводить до кінця.

Кіа, наприкінці серпня 1974-го

Нотатка 128с

˃ ПРОДОВЖЕННЯ

«ПЕРЕД ПРОЗРІННЯМ ТА ГРОЮ СЛІВ»

Він навчився чесності, поєднавши її з розрахунком, чим і вирив собі могилу (втім, не Аполлонію, тому, що Тіанський, ані тому ж таки Фройду). Мабуть, він лише частково змінив свої антифашистські погляди та стосунки з фашистами. Назвав лише деякі сторони чи складові того чогось непристойного, котрим була нова реальна Влада: він вчинив номінальний вчинок, хоч за своїм виглядом та складом він був ритуальним. З приводу розвитку та свого ставлення до прогресу, який розсудливо назвали «громадянським розвитком», ось уривки з його записів, у яких цілковито додержано «курсусу» катехізисного характеру[364].

«Визначивши збитки, яких зазнала держава через невдалу спробу зв’язати програму громадянського розвитку та економічну програму, ми дійшли двох висновків: по-перше, партії, які беруть на себе відповідальність керувати країною, мають, не піддаючись поспіху, який трапляється, коли строки короткі, намагатися усі разом визначити спонуки, цілі, способи здійснення та строки програми громадянського розвитку, найголовнішою метою якої повинен стати розвиток особистості кожного громадянина демократичної держави з високим рівнем громадянської активності та з тісними зв’язками, що гуртують людей, а тому ця програма не може розраховуватись на короткий термін. По-друге, партії повинні визначити економічну програму, узгоджуючи її з програмою громадянського розвитку. Врахувавши недоліки, які були виявлені політикою створення економічної програми, ми дійшли висновку, що наразі вона, використовуючи всі природні ресурси, технічні можливості, людські сили, які є в розпорядженні, тим самим уникаючи даремних витрат на неналежні дослідження, витік мізків та капіталу, еміграції населення, — має створити умови для сучасного врівноваженого розвитку…»{75}

У цьому уривкові я прошу читача звернути увагу на абсолютний аблятив[365] (як-от «визначивши збитки», «врахувавши недоліки» тощо). Завдяки бездоганно й до дрібниць «перекопійованому» з латини поважному тону висловів всі ці слова набули офіційності та правдивості, якої їм, безсумнівно, якщо вчитатися, абсолютно бракує. Без абсолютного аблятиву всі ці «збитки» та «недоліки», безсумнівно, є злочинами, за які слід карати, а от в абсолютному аблятиві вони перетворюються на щось належне, стаючи хай і ганебними через свою необхідну чи неухильну «негативність», але все-таки скороминучими прикрощами. Найсильніше евфемістичність цього запису виявляється у висловах «не піддаючись поспіху, коли строки короткі», «програма не може розраховуватись на короткий термін». Отже, ще є час накоїти злочинів. Також благаю читача звернути увагу на «перелік» надзвичайно витончених, мало не наспівних церемоніальних повчальних курсусів: «визначити спонуки, цілі, способи здійснення та строки програми громадянського розвитку», «природні ресурси, технічні можливості, людські сили», й нарешті «даремних витрат на неналежні дослідження, витік мізків та капіталу, еміграції населення», перелік, наділений такою самою визвольною силою, як і «Покаяльна молитва», яку прочитали у сповідальні одноманітним та діловим тоном, оскільки, оправляючи у слова скоєні гріхи у «визначену правилами й формальну» хвилину сповіді, позбавляють їх значення: у даному випадку, використовуючи мнемонічний[366] метод.

Але найголовніше, я благав би читача замислитись над визначним винаходом — вигадкою урядовців, висловом «програма громадянського розвитку», який покликано замінити звичне для лівих слово «прогрес». У цьому є щось бісівське. Чи ж мало не загадкова віра у силу назв, за яким, по-перше, приховують фашистський характер «економічного розвитку», в якому немає ніякого «прогресу»; по-друге, зміну цього фашистського характеру, оскільки вона відбувається саме за рахунок «економічного розвитку», а не завдяки звичній консерваторській жорстокості; по-третє, нехтування традиційними цінностями (не лише суто теоретично), які символізувала Церква, натомість приймаючи нові цінності (наприклад, гедонізма, який виникає завдяки «економічному розвиткові»), і це змінює те, якою насправді є влада, котрій треба коритися. Але ці приховані задуми не висловлюються саме через те, що у цього «суду совісті» цілковито й виключно номіналістичний стиль!

Церемоніал заходить ще далі у програмі, яка закарбована в серцях нашого нового християнського демократа, котрий, позбавившись фашистської ідеології (принаймні на словахa[367]), не має наміру кидатися в неофашизм, бо це ганебно. Цього разу йдеться про «суд совісті», який проводиться у власному єстві; «самокритика» з приводу «паразитизму», котрий є проблемою винятково тих, хто при владі; задля того, щоб читачеві було зручніше, я викладаю прозовий текст, складений схематичне з «курсусів», у вигляді проповіді чи «Містерії»:

Явище паразитизму стосується всіх, хто

час від часу

в обмін на повний дохід отримує блага

чи послуги, які коштують набагато менше,

чи напихають кишені, нічим не поступаючись, і роблять усе це:

чи то використовуючи заради власного зиску виняткові монополістичні чи псевдомонополістичні положенняяяя,

чи важкі часииии,

чи чужі нагальні потребииии,

чи неуцтво прохачііііііів,

чи недостатньо пильний нагляд начальствааааа,

чи нехлюйствоооо,

чи неповагу до робочих днів та розкладііііів,

чи шахрайства…{76}

По цьому слід неминуче запечатати все, проказавши голосно-голосно «Амііінь», завдяки чому цей «Паразитизм» остаточно сягатиме своїм корінням у ритуали чи мнемонічну напівнесвідомість.

Далі все так само: коли прийде час заперечити рішучому (втім, не нагальному) бажанню стати на захисті того, що економічний прогрес, невід’ємний від громадянського прогресу, є безперервним, тоді таке:

Та одночасно з тим ведеться антикон’юнктурна політика, яка полягає у вживанні засобів проти інфляції,

кроки, які мають на меті скоротити непотрібний попит,

статті, які погіршують платіжний баланс,

надлишок грошових коштів у обігу,

витік капіталів,

ухиляння від сплати податків,

незбалансованість держбюджету —

також вживають заходів щодо збільшення чи принаймні збереження темпів виробництва,

рівня зайнятості,

об’ємів експорту,

здійснюючи якісний та кількісний контроль заборгованостііііі,

здійснюючи заходи стимулювання,

захист попиту з боку прошарків населення з низьким рівнем доходіііів,

знижками при постачанні товарів

та послуг на зовнішні ринкииии…

«Аміііііінь». Курсус у голосі того, хто читає «Містерії», у цьому місці різко набуває модуляції студентських