Вікторія Сурен - Прокляття рейлі, Вікторія Сурен

І тоді окреслюю Суджі, яка рухається в сторону Інес на головній площі. Мене трусить, коли бачу, як рейлі витягає із себе ледве не всю силу, збирає її поміж рук, волосся розлітається в різні сторони, а тоді кореянка замахується прямо в Інес. Схоже, ми з Суджі чи не єдині, хто може на неї напасти. Чи не єдині, хто не приймав новітні ліки.

Потік повітря Суджі сильніший за торнадо над нами, він розрізає простір, блискає в очі, а тоді збиває Інес з ніг. Магічний артефакт злітає високо в небо, зникає в хаосі. Я розтуляю рота, шоковано стежачи за тим, як високо полетіла та штуковина з порошком.

А тоді стається щось дивне.

Ванесса намагається підвестися, шоковано оглядаючи територію довкола себе, скажено повзаючи рачки з такими божевільними очима, що мороз іде шкірою. Вона ричить:

— Де? Де!?

З цими словами починає шукати прилад ще швидше, риючи землю, допоки я вдивляюся в чорне небо, заховане під піском. Голова пульсує, сила тягнеться до дивного артефакту, погрожуючи вбити, якщо не піду назустріч.

Земля здригається мільйони разів, і от тоді я помічаю це.

До центру академії біжить Дейв. З іншого кута наближається Лада, водниця з гуртожитку, задираючи голову до неба. А з третього від мене боку набирає швидкість Зайн, фаворит Ру. Мої  брови сходяться на переніссі, мозок вмикає шестерні.

Ми — чотири рейлі, які знаходяться найближче до магічного предмета, який ніби тягне до себе. Прилад нарешті виринає з мороку та летить додолу, блимаючи всіма можливими вогнями, ніби зараз вибухне. Чотирикутна зірка, порошок всередині, Дух.

Земля. Вода. Вогонь.

О.

О!

Трясця вашій матері.

Я зриваюся з усіх ніг, неначе це мій останній біг в цьому жалюгідному житті. Ноги ковзають болотом, білі кросівки тонуть, легені сапаються, вдихаючи дим, а тоді прилад падає додолу, потонувши в землі.

Він так близько, так близько, тому я просто стрибаю вперед, падаючи на землю. Мої пальці лягають на чотирикутну зірку, очі фокусуються на дивній різноклірній суміші в центрі, яка крутиться там, ніби морська воронка, а тоді поверх моєї долоні приземляється чоловіча рука. Дейв.

Слідом Лада.

І наостанок Зайн.

Чотири рейлі? Що ми зробили? Чого ми прагнули цими діями? Чотири кути, чотири стихії, які покликали нас. Всередині божевільний Дух.

І тоді порошок починає нагріватися, прилад дивно трясеться, видаючи диявольські звуки, кидаючись іскрами. Мої очі загоряються, округлюються, волосся розлітається у різні боки, і я встигаю лишень сказати:

— Щось не так.

— Бляха, — шепоче Зайн, а тоді всесвіт вибухає.