Делісія Леоні - Повстала з попелу, Делісія Леоні

Я спостерігала за всім цим і мені раптом просто захотілося іронічно засміятися. Хаос вибрав сина. І я… не могла звинуватити його в чомусь. Тулай заслужив на щастя, заслужив сім'ю, заслужив знайти своє місце.

Але я не розуміла, чому Хаос відмовився від мене. Або все ж таки це просто був сон і я придумала собі це ... кохання?

— Ти готова? - почула я голос Деміана позаду себе, а через секунду він зупинився поруч і спрямував погляд на місто. Ми стояли на балконі, і кожен був занурений у свої думки. – Завтра коронація.

— Як ти гадаєш, чому нам дали другий шанс?

Деміан довго мовчав, і мені довелося подивитися на нього. І відразу я посміхнулася.

— Як би тобі сказати, - протягнуто заговорив він, - показу бога народу - не було в моїх планах. І я з дитинства мріяв про те, щоб позбутися його. А який результат? Так, я - король. Тільки не розумію, якого демона, я тепер віруючий король. Ні, не просто віруючий, а ще й маю все життя проповідувати цю віру? Га?

— Я серйозно, Деміане, - посміхнулася я, знаючи, наскільки складно йому було прийняти нові умови. - Часом мені вже здається, що це мені все наснилося.

Чоловік став серйозним та задумливим.

— Може й так, — нарешті відповів він. - Зізнаюся, що якби я не знав іншого фіналу, я ніколи б не зробив цей крок першим. Я досі ненавиджу Тулая, але… коли мова заходить про людей, про мою родину, я наступаю на свою зачеплену гордість і йду вперед.

— Ти й досі вважаєш, що люди самі керують своїми долями? - усміхнулася я.

Деміан скривився, і кілька разів був готовий заговорити, але щоразу його обличчя змінювалося, і він замовкав. Нарешті він відповів:

— Торі, я зробив те, що не зробив би ніколи в інший раз. І це був… мій вибір. Не богів. Думаю, моя думка дещо змінилася в цьому плані. Нам боги дають можливість вибору, шанс змінитись, але тільки нам вибирати чи скористаємося ми ним чи ні.

Я подумки посміхнулася. Плюс один істинно віруючий.

— Чому ж у нас не вийшло так уперше?

— Деколи… треба повстати з попелу, щоб стати сильнішим. А часом треба пройти пекло, щоб стати розумнішим. То ти готова?

Я перевела погляд на місто і, глибоко зітхнувши, рішуче відповіла:

— Пробач, Деміане. Чи стала я сильнішою чи розумнішою – не знаю. Але я зрозуміла одне: кожен має бути на своєму місці. Я не твоя королева, я не хочу зробити ще одну помилку. Все це… не моє.

Деміан повернувся до мене й зазирнув у вічі.

— Торі, а якщо це все справді було сном? І він… не повернеться? Адже він не смертний, як виявилося в цій дійсності, – вгадавши причини мого смутку, спитав чоловік.

Я подивилася на нього, не знаючи, що відповісти. Розгубившись… я просто мовчки пішла до своєї кімнати, приховуючи від зовнішнього світу біль, що розривала моє серце на сотні уламків.

Ну... якось такий останній розділ, друзі, як вам? Чекали на щось подібне?)

Не хвилюйтеся, на нас ще чекає епілог... )))

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно