Данило Туптало - Житія Святих - Червень, Данило Туптало

дітей, але яка печаль може бути Єлизаветі в народженні, коли присутній біля неї був Дух Святий? Не треба було допомоги повитухи там, де благодать Духа, біль пологів відганяючи, сповнює радости породіллю. Коли народилося немовля, прийняло від Бога благодать — не коли виріс і змужнів, а із самої материнської утроби. Одягом святости, наче воїн у броню, одягнений, пішов поперед Господа, за ангельським словом: "Духа Святого з лона матері своєї сповнився". І пішов перед ним духом і силою Іллі. Перед ким іде? Перед Христом Господом! І через те називається Предтечею, як же й самого Йоана чуємо, що говорить: Іде за мною Той, хто сильніший від мене". І знову: "За мною іде Той, хто переді мною був, хто був раніше від мене. Він після мене є в часі. Переді мною ж божеством предвічним. Чому ж Гавриїл каже, що Йоан наперед іде духом і силою Іллі? Почуй розумно: ім'я Ілля тлумачиться як "Божа сила". А тому що Йоан мав у собі Бога, сповнений Духа Святого з лона матері, Дух же Богом є, тому, як Ілля, сильний у дусі виявився, ідучи перед Господом. Він-бо той, про кого в пророцтві написано: "Ось я посилаю ангела мого перед лицем Твоїм, який влаштує дорогу Твою перед Тобою". І багатьох поверне з блуду до істини. І тому сказав ангел про Йоана, що духом і силою Іллі іде перед Господом. І багато можна знайти в Йоані подібного до Іллі. Дивний-бо Йоан, що, немовлям народившись, голос батькові віддає. Спитали-бо Захарію, як би він хотів назвати дитину, попросив той дощечку і написав: "Йоан буде ім'я йому". І той, хто не вірив словам ангельським, нині вимушений був писанням проповідувати видіння, що йому було. Той, хто не прийняв слухом сказаного тоді, нині те своєю власною рукою утвердив. Й, ім'я дитині давши, здобув голос. Тому ж усі дивувалися, бо зразу розкрилися уста його, і розв'язалися пута язика його, і говорив, благословлячи Бога. О нове й дивне чудо! Ім'я дитині пишеться — й уста батькові, що німували, добромовними стають. Йоаном назвали — і язик того, що називає, виправляється. Саме ім'я праведного розв'язує німоту, і нелегкий у русі язик рухається, щоб благословити Бога. Так виявився голос волаючого в пустелі: "Приготуйте дорогу Господеві, рівняйте стежки Його". О чудо! Слово приходить, голос наперед проповідує. Владика іде, і раба наперед послано. Цар зближається, і воїн наперед готується. Радіймо і веселімося, що Єлизавета народила і Захарія заговорив, що неплідна вигодувала і старець виголосив, що дощечку попросив і язик священичий розв'язався, що Предтеча народився — і світ цілий зрадів. Воскликнім із Захарією: "Благословен Господь, Бог Ізраїлевий, що відвідав і визволив людей своїх, Йому ж належить усіляка слава, честь і держава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святих семи мучеників, братів по крові: Орентія, Фаркакія, Єроса, Фирмоса, Фірмана, Киріяка і Аогина, що були воїнського чину, у царювання Максиміянове різнити смертями за Христа постраждали, про них же у Пролозі.

Місяця червня в 25-й день

Житіє і страждання святої преподобномучєниці Февронії Діви

Записала Томаїда Черниця, що бачила страждання її. Міститься і в Метафраста, і у Великій Мінеї Четьї блаженного Макарія, митрополита Московського.

У роки нечестивого Диоклитіяна-царя був у Римі єпарх на ім'я Антим, який мав сина на ім'я Аисамах, йому ж заручив дівчину красну в одного сенатора, що звався Просфор. Той єпарх розхворівся до смерти, прикликав брата свого на ім'я Селін і сказав йому: "Пане мій брате, ось я з людського життя відходжу. Аисамаха ж, сина свого, у твої руки віддаю. Будь йому замість мене, він же тобі за сина хай буде. І поспіши йому після кончини моєї учинити шлюб із зарученою йому нареченою, донькою Просфоровою". Так заповівши, за три дні Антим помер. Цар же Диоклитіян Аисамаха, Антимового сина, і Селіна, стрия його, до себе прикликавши й осібно їх взявши, сказав до Аисамаха: "Я, о юначе, згадуючи любов батька твого, хотів на його місце поставити тебе єпархом. Але тому, що чую, наче ти любиш християнську віру, свій намір відклав, чекаючи, поки переконаюся, чи то правда, що кажуть про тебе. Нині ж хочу послати тебе на схід, аби ти там християнську віру винищував. І коли до нас повернешся, тоді єпаршеську від нас честь приймеш". Це чуючи, Лисимах нічого не смів відповідати цареві, був юний, мав років десь двадцять. Селін же, стрий його, впав у ноги цареві і сказав: "Прошу безсмертну твою величність, аби подав ти Лисимахові декілька днів тут перебути, щоб здійснив він шлюб. По звершенні ж шлюбу і я з ним піду. І зробимо все, що звелить божественна твоя влада". Цар же сказав до обох: "Ідіть спершу в наказану вам дорогу і винищіть християн. Коли там все добре покеруєте і сюди повернетеся, тоді і я поможу вам святкувати шлюб". Це почувши, вони більше не сміли повторити слово, але, велінню царському скорившись, взяли його наказ та багато війська й пішли на схід. Взяв же Лисимах зі собою мужа одного з когорти комитів, на ім'я Прим, був той йому родичем, маминої сестри син, і захотів Лисимах тому Примові вручити старійшинство над воїнами. Прийшовши на схід, і Месопотамії досягнувши (у краю, Пальміра названому), усіх християн, що були там, різними смертями страчували: одних вогнем спалювали, инших віддавали звірам, а ще инших мечем тяли і тіла мученицькі кидали псам на поїдання. Селін-бо, стрий Лисимахів, дуже жорстокий був і нелюд. Великий страх охопив східні краї через жорстокість Селіна. Лисимах же вельми співчував християнам, мати-бо його була християнка, і від неї навчений був пізнання Христа. Одної ночі, прикликавши до себе родича свого комита Прима, сказав до нього: "Чесніший муже Приме, ти знаєш, що батько мій еллін був вірою і в еллінстві помер, але мати в християнстві упокоїлася. У житті своєму вельми дбала, щоб я був християнином. Але я через страх перед царем, ще ж і батька боячись, цього зробити не зміг. Маю ж від неї заповідь, щоб ні одного християнина не вбивати, але Христовим другом бути. Нині ж бачу, що згубник християн Селін, стрий мій, погано мучить їх і убиває, через те страждає за ними сильно душа моя. Хочу потай вберігати їх і тих, що в кайданах, випускати, аби втікали й ховалися, де можуть". Комит погодився з ним, й утвердили між собою