Данило Туптало - Житія Святих - Січень, Данило Туптало

Василія з Понту в Кесарію повернутися на допомогу проти злочестивих. Також і до святого Василія написав, дружньо радячи і просячи, щоб, не пам'ятаючи попереднього на нього Євсевієвого гніву, пішов в Кесарію допомогти безпомічним і розхитану аріянами Церкву знову утвердив, — і так Григорій святий між Євсевієм-архиєпископом і святим Василієм мир сотворив писаннями своїми, влаштував святому Василієві в Кесарію Кападокійську повернення. І зразу його приходом осоромлені були аріяни — й одні замовкли, инші ж втікали. Архиєпископ Євсевій радів за святого Василія і, в любові трохи з ним поживши, помер. На його місце правовірні возвели на престол Василія Великого, хоч він не хотів. Зловірні ж тим обурювалися і на заздрість зрушилися, відділили град Тиян від Кесарії, був-бо в Тияні єпископ Антем, що лицемірно показував себе благочестивим, насправді ж був єретиком. Він з иншими єпископами-однодумцями своїми від Василія відлучився, зробився митрополитом Тиянським і влаштував так, що Кападокійський той край розділився на два, і велика через те виникла суперечка щодо визначення єпархій. Бачив же Василій святий, що відібрані від єпархії його гради і села, — замислив річ таку. Був між Кесарією і Тияном малий і неславний град на ім'я Сасими. У ньому святий Василій захотів нововлаштувати єпископський престол і поставити там єпископом мужа благочестивого, сподіваючися так і сварку стишити, і багато душ зберегти в благочесті. Не маючи ж на те мужа досвідченого, писав до святого Григорія, друга свого, просячи його прийняти освячення єпископське на престол в Сасими: ніхто-бо так не зможе там утвердити благочестя, як же він. Святий же Григорій відписав, відмовляючися зовсім. І багато разів Василій до нього писав і бажаного не отримував. Тоді, вставши, пішов сам в Назіянз-град і, радившись зі старим Григорієм, єпископом Назіянським, батьком же Григорієвим, обидва, Василій і старий Григорій, переконали Григорія прийняти освячення святительське — і поставлений був примусом єпископом граду Сасимського, про що довідавшися, Тиянський митрополит Антим, Сасими до своїх меж теж присвоюючи, привів туди силу військову, щоб не пустити Григорія на престол, і на дорогах прихід його стеріг. Святий же Григорій, туди йдучи, про злість Антимову і воїнську силу довідався, відійшов у якийсь монастир і служив хворим, тоді оселився в пустелі на бажану для себе безмовність. Але через якийсь час знову батьковими проханнями до Назіянзу повернувся: зістарівся-бо вже був батько його вельми і потребував у старості своїй допомоги від нього, бо не мав инших дітей, окрім нього одного. Кесарій, другий син його, помер, як же про те раніше згадувано. Також і донька Горгонія вже перейшла з тутешнього — їх же обох поховання брат їхній, цей святий Григорій, словами вшанував надгробними. І залишився сам для батьків своїх як одна зіниця ока, і не було можливо йому не слухати тих, що народили його. Але мусив послужити старості їхній і померлих звичному похованню передати. Коли повернувся з пустелі Григорій святий до Назіянзу знову, батько його Григорій, уже знемагаючи старістю, захотів за життя свого влаштувати сина Григорія єпископом Назіянзу, до чого не лише переконуваннями і проханнями, але й присягами примушував сина. Він же від турботи про церковні справи не відмовлявся, підкоряючись велінню батьковому, престола ж єпископського прийняти зовсім не хотів: '"Неможливо є мені, — казав, — о батьку, поки ти з життя не відійшов, але живий, прийняти престол твій". Батько ж більше йому через прийняття престолу не надокучав, але опіку про церкву на нього поклав, кажучи: "Поки я живий, сину мій, будь мені жезлом старости, після мого ж відходу зробиш, як захочеш". Після цього переставився старий Григорій, єпископ Назіянський, батько цього святого Григорія, який сидів на престолі єпископському сорок п'ять літ. Прожив сто літ від народження свого і похований був славно, прийшов і святий Василій Великий на його поховання. Залишилася була в живих пані Нона, мати святого Григорія, друга Василієвого, але через короткий час і вона спочила в Господі, також сто літ мала. Поховавши своїх святих батьків, святий Григорій звільнився від опіки над ними, ще ж і від гамору хотів звільнитися, бо примушував його народ прийняти після батька престол єпископський. Пішов потай в Селевкію і при церкві святої первомучениці Теклі перебував. Звідти ж дружніми Василія Великого впрошуваннями прикликаний був, прийняв опіку над лічницями і гостиницями. Василій-бо святий на спочинок тих, що не мали де голови прихилити, доми великі спорудив, жебраків, і убогих, вдів, і сиріт, і подорожніх там зібравши, про необхідну їжу їм турбуючись, любому другові своєму доручив про них опіку. І був Григорій святий годувальником для жебраків, служителем для хворих і тим, хто дає спочинок подорожнім. Тим часом єресь аріянська багато вже років Церкву Божу бентежила, наче з якоїсь гідри нова голова, нова єресь виникла, пошкоджуючи багатьох. Єресь же та була Македонієва, що хулила Святого Духа. Аріяни-бо ісповідували, що Отець Бог нестворений, предвічний, Син же створений, Отцеві не єдиносущний ані не співзавждисущний. Македоняни ж Сина рівного Отцеві ісповідували, Духа ж Святого хулили, одні з них називали його творінням, а не Богом, инші ж ані не творінням, ані не Богом його проповідували. І називав їх Григорій святий напіваріянами, бо вшановували Сина, безчестили ж Святого Духа. Множилася ж та єресь найбільше у Візантії. І спільною святого Василія Великого й инших багатьох правовірних єпископів радою соборною святий Григорій, як муж премудрий і в слові сильний, у Візантію на спротив єретичного того мудрування, на захист же праведних святої віри догм іти був вмовлений. Але перед відходом Григорія до Візантії святий Василій Великий захворівши, помер — і згас світильник всесвітній. За ним же Григорій святий багато плакав і словом надгробним вшанував, вирушив в дорогу, яка перед ним лежала, і досягнув царствуючого града Візантії, прийнятий був благочестивими з радістю. Побачив Церкву Христову меншою, що кількість вірних легко перерахувати, бо більша частина града пішла за єрессю, і всі храми Божі превеликі і прекрасні єретики тримали — один лише малий і старий храм святої Анастасії, ними зневажений, правовірним залишився. Зразу-бо Григорій святий, як же Давид колись проти філистимлян пращею, словом Божим проти єретиків озброївся, перемагав їх суперечки і догми їхні, як павутину, розірвав. Щодня багатьох від зловір'я до правовір'я богомудрими і богонатхненними словами своїми навертаючи, за короткий час настільки примножив Церкву Христову, що число її вірних неможливо було злічити. Число ж єретиків день за днем зменшувалося, і збувалося те, що у Святому Письмі про дім Давидовий і