Данило Туптало - Житія Святих - Січень, Данило Туптало

небеса і поблизу безсмертного світла Тройці поставили тебе". Це сказавши, піднеслися на небо, ніби крилаті, летіли вгору. Хлопець же Григорій сповненими любови очима відпроваджував їх, поки в небесне увійшли, і, пробудившися, відчув серце своє невимовної насолоди і веселости сповненим. І з того часу розпалився духом до ревного дівства свого оберігання, його ж повстримністю великою берегти намагався, втікаючи від усілякої солодкої їжі, пияцтва та пересичення.

Після народження цього Григорія святого блаженна Нона народила і другого сина на ім'я Кесарій і доньку Горгонію, в благочесті ж і повчанні книжному виховувала їх, а блаженний Григорій, хотівши досконало навчитися риторського красномовства, схоластичної любомурости і всієї зовнішньої еллінської премудрости, відплив спершу в Кесарію Палестинську, де ж у той час славне навчання було. І мав там учителя Теспесія Ритора. Тоді в Олександрію відійшов, від багатьох мужів премудрости скарб збираючи і розумом збагачуючись. Після цього захотів іти в Атени, сів у корабель Еґінейський з людьми невірними. Коли він перепливав безодню Партенійську, піднялася буря велика в морі — усі втратили надію на життя своє і над тілесною плакали смертю. Григорій, душевної боячись смерти, плакав, бо ще не був хрещений, але тільки оглашений. Згадував же ті, що давно бували, у воді чуда Божі: перехід Ізраїля через Червоне море, спасіння Йони з китового черева — і молився із риданням до Бога, щоб бути вибавленим від утоплення. Те його у хвилях морських бідування відкрилося батькам його у видінні сонному, і вони зразу, ставши на молитву, гарячі до Бога проливаючи сльози, допомоги для того, що в морі плавав, просили. Бог же, оберігаючи раба свого Григорія на користь иншим і для церковного утвердження його готуючи, люте збурення те припинив, бурі і вітрові заборонив — і настала тиша велика на морі, і всі в кораблі бачили себе понад надію врятованими від утоплення, наче з воріт смерти вийшли, — прославили Христа Бога, знали-бо, що через його всесильного імени призивання в молитві Григорієвій вгамувалося море. Ще ж із тих, що разом плили, один юнак, знайомий і любий святому, бачив уночі в час шторму і бурі матір Григорія, блаженну Нону, що по морі ходила, взяла ж тонучий корабель і тягнула на сушу. І те видіння, коли тиша раптом настала, усім розповів, і всі Григорієвого Бога великого Рятівником визнавали, і дякували, і вірували в Нього. Знову батькові ж Григорієвому, який у Назіянзі за сина свого Григорія зі сльозами молився і після молитви заснув, було друге видіння. Бачив якогось преісподнього біса мук, який Григорієві в морі згубу приготував. Григорій же руками взяв і переміг його. Із цього видіння розумів батько, що Григорій врятувався від утоплення, і дяку з дружиною піднесли Богові, а Григорій, подальше щасливе плавання мавши, досягнув Атен. Там, коли зовнішнє проходив навчання, усі дивувалися гостроті розуму його і життю цнотливому. Через короткий час прийшов в Атени і святий Василій задля учення любомудрого. І були собі обидва, Григорій і Василій, щирими друзями і співмешканцями. Один мали дім, одну їжу, один дух, один спосіб думання і звичаї одні, як рідні брати. Були ж обидва славні й чесні в Атенах, бо через короткий час учителя свого перевершили, й учні для учителів своїх учителями стали. У той час, коли Констанцій, син Великого Констянтина, царював над римлянами і греками, Юліян, який пізніше був царем і відступником від Бога, в Атенах учився філософії. Про нього часто Григорій говорив: "О, яке велике зло римська і грецька земля годує", — провіщав, що має бути.

Прожили ж Григорій із Василієм в Атенах років досить, і вже всіляке навчання до кінця пройшли і здійснили, і вище всієї атенської премудрости були. Василій відійшов в Єгипет до богонатхненних мужів учитися премудрости духовної, як же у житії його пишеться, а Григорій від атенців впрошений був залишитися на учительство. Трохи після Василія там поживши, чув, що батько його в Назіянзі єпископом поставлений, — не затримуючися, повернувся звідти на батьківщину до батька свого після тридцяти ж років після народження свого, і прийняв хрещення святе з рук батька, і хотів зразу від світу відлучитися та йти в пустелю, але батько затримав його при собі вдома. Поклав же собі устав ніколи не клястися, не прикликати імени Божого намарно, і зберіг те до закінчення життя свого. Безперестанно ж сидів за читанням книг божественних, у богомислії ж вдень і вночі перебуваючи, багато ж разів Христа у видінні бачив. Тоді батько примусом пресвітером його поставив. Ще ж хотів його і єпископом зробити, але Григорій святий від такого сану і чести ухилявся, чернечої безмовности бажаючи, й утік таємно і прийшов у Понт до друга свого святого Василія, який також пресвітером був і в Понті монастир влаштував, і багато ченців зібрав, і писав до Григорія з Понту, люб'язно його прикликаючи до себе. І знову обидва, як же спершу в Атенах, разом жити почали, один одного мали собі за образ чеснот і один одного наслідували. Писали ж разом постницькі ченцям устави, і прожив там святий Григорій зі святим Василієм досить часу. Тоді помер брат Григорія Кесарій, і плакали за ним батьки вельми, писав же батько до Григорія, слізно вмовляючи його до нього повернутися і допомогти йому на старість. Блаженний же Григорій, і боячися не слухати батька, і церковну потребу бачивши, бо тоді бентежена була Церква Арієвою єрессю дуже, нею ж і батько Григорія, як простий, пошкодився був почасти, з Понту до Назіянзу знову прийшов і помагав постарілому батьку в справах церковних і домашніх, відкрив йому єресі Арієвої шкоду, у правовір'ї утвердив його. Після смерти царя Констанція, сина Констянтинового, коли Юліян прийняв царство, сповнилося про нього пророцтво Григорія, бо велике зло вчинив той беззаконник, відкрито Христа відрікшись і гоніння зрушивши на Христову Церкву. Йому противився святий Григорій багатьма богомудрими писаннями своїми, викриваючи його в блуді, і згубній ідольській омані, і брехливих еллінських байках. Не довго ж той законопереступник царював і погано загинув, після нього Йовіян, християнин благочестивий, прийняв царство, і знову цвіла віра Христова. Після Йовіяна ж настав на царювання Валент, аріянин, — знову єресь аріянська зміцніла і притісняла правовірних по вселенній. Тоді в Кесарії Кападокійській аріянство, багатьох зловір'ям пошкодивши, бентежило Христову Церкву: вже-бо й архиєпископ Євсевій, що недосвідчений був у писанні Божественному, почав був вагатися умом, сумніваючись у правовір'ї. Те довідавшися, святий Григорій писав до нього, радячи, щоб впросив авву