Владислав Валерійович Івченко - Найкращий сищик та падіння імперії

Іване Карповичу, це я, — почувся голос лікаря Бенедіктова. — Кілька уколів, щоб вас підкріпити. Зараз вас погодують, і відпочивайте.

— Радий вас чути, — прохрипів я.

— Навзаєм. Я вже боявся, що ці бунтівники вас убили. А для чого вони морили вас голодом? Щоб ви зрадили государя?

— Так. Ви поки що не розповідайте нікому, що я знайшовся, — попросив я Бенедіктова.

— Я знаю, графиня мене попередила. Ви правильно вирішили, вам треба одужати, набрати вагу, а до того лише спокій і відпочинок. Я буду навідуватися до вас увечері, радше щоб побалакати, аніж через якісь побоювання за ваше здоров’я. Ви — міцний горішок, Іване Карповичу.

Лікар пішов, мене погодували бульйоном і хлібом. Потім графиня принесла мені купу газет, присвячених моєму зникненню. Спочатку всі вважали, що мене викрали турецькі шпигуни, потім — що я загуляв з Марі, яка теж кудись поділася. Нарешті прийшов лист від викрадачів, які вимагали звільнення кількох сотень бунтівників. Почався скандал, влада обіцяла знайти мене, пішов поголос, що мене вбито, за дані про моє місцезнаходження призначили винагороду в три тисячі рублів. Недорого мене цінували. Пішли чутки, що мене бачили чи то в Іспанії, чи то в Америці з Марі. Потім фотографія зі мною у клітці. У газетах її друкувати не дозволили, то там лише переповідали, що я живий і у полоні, казали, що мене катують, але я тримаюся присяги государю.

— Уявляю, який інтерес викличе ваша поява! Ви вже подумали, як з’явитеся на публіці? — поцікавилася Афродіта.

— Можливо, я цього не робитиму.

— Не зрозуміла! — графиня здивовано зазирнула мені в очі.

— Вам не здається, що мені варто просто зникнути? — прямо спитав я. — Перейти кордон, купити квиток до Іспанії і там сховатися. Я заморився від пригод. Хочу спокою, але тут його для мене не буде.

— А твій хутір, гроші у банку?

— Я написав заповіт ще до того, як пішов на війну. Все перейде у власність моїй доньці. Ну доведеться визнавати мене через суд покійним, щоб можна було отримати спадок, але це неважко.

— То ти справді хочеш зникнути? — спитала графиня.

— Хочу. Я заморився.

— А не почнеш вити від нудьги вже за місяць? Ти ж сищик, тобі треба розслідувати справи. Чи сподіваєшся вести слідство і в Іспанії?

— Ні, що ви. Щоб бути хорошим сищиком, треба добре знати життя. А що я знаю про життя в Іспанії, окрім того, що там тепло? Я хочу спокою. Куплю собі землі й потроху займатимуся землеробством там, як не вийшло тут.

— Слухай, Іване Карповичу, а може, їдьмо зі мною, на ріку Снів? — запропонувала Афродіта.

— Ні, я ж кажу, що з мене досить пригод. Я хочу відпочити. Для цього треба втекти звідси.

— Тобі допомогти?

— Як?

— У мене є фабрика у Князівстві Фінляндському. Ну і знайомства. Я легко можу домовитися, щоб тебе переправили до Норвегії. А звідти вже зможеш поїхати куди завгодно. Ну, і тобі ж потрібні гроші.

— А що з тим фільмом, який почали знімати у Криму? — згадав я про договір.

— Здається, вже зняли. Там був скандал, що на твою роль обрали якогось вихреста, але власник Південної кінофабрики сказав, що це твій вибір і він не порушить твоєї волі. Зараз подивимося у газетах. — Графиня щось почала шукати. — О, ось воно! «Дивовижні подвиги або повна історія пригод Івана Карповича Підіпригори на Кавказі»! Як тобі назва?

— Жах.

— Показують у театрі «Мажестік». Хочеш подивитися?

— Як? Мене ж усі побачать у залі.

— Легко організую приватний перегляд. Викуплю зал, і кіно покажуть тільки для нас.

— Графине, не треба таких витрат!

— Іване Карповичу, тут ось пишуть, що фільм іде з надзвичайним успіхом: аншлаги, квитки коштують удвічі більше, аніж на інші стрічки. Ти щось із цього отримаєш?

— Так, хоча моя копія договору пропала. Але ще одна мусила залишитися у нотаріуса в Ялті.

— Я попрошу передати її. Отже, Іване Карповичу, я — багата людина, ти — багата людина, то що нам рахувати ті копійки? Гуляймо!

— Дайте мені хоч набратися сил, — попросив я.

— Добре.

Ми подивилися кіно за два дні. Вночі для нас організували окремий сеанс у порожній залі. Я від побаченого схопився за голову. Бо там і стріляв з кулемета одною рукою, і розганяв величезні армії вершників, озброєний лише гвинтівкою, і ловив зубами кулю підступного снайпера, розтинав шаблею ворогів Отєчества навпіл, ледь не брав штурмом Константинополь, і інше, і інше.

— Іване Карповичу, ну чого ти похнюпився? Дуже цікаве кіно! Такі пригоди! Звісно, на Ріці Снів іще цікавіше, але і тут непогано!

І актор тебе грає хороший, недарма ти його обрав.

— Лише до актора немає у мене зауважень. А так навигадували бозна-чого! — поскаржився я.

— Та ну, тут он у газеті написано, що зараз знімається фільм