Андрій Хімко - Між орлами і півмісяцем

за довіру,— кланявся на всі боки в юрбище, прикладаючи руку до серця.— Але ще одним гріховним гетьманом не буду! — вигукнув у притихлий натовп.— А лише кошовим, коли так наполягаєте. Хочу сказати вам, що я знаю, як багатьом не подобаюсь, але бачили очі, що купували... То хіба хочеш — мусиш! — Неквапом він узяв зі столу осаджену ясписами та туркусами січову булаву.— Отже, слухайте, що скажу вам, мої козаки, мої вибірці-побратими!.. Пішов я вам назустріч, то прошу піти і мені у згоду! Гетьманом єдиним, незаперечним і усправедливленим по покону, що склався, може бути для всього нашого поспольстаа на днеєь лише Юрій-Єврах Хмельницький, який наразі, як, може, знаєте, перебуває при Ханенковому полку під Уманню і скликає всіх регіментарів до себе на раду...— примовк Сірко.— Люду нашому і краєві насущно потрібна воля і держава нероздільна, небратовбивча, тому і Січ тепер, вважаю, мусить стояти тільки за нього, бо ще при батькові своєму в'юношею він був проголошений гетьманом, а тепер його благословили в нашому горі ще й святі отці: Сильвестр, Інокентій і Лазар, коли він відмовився від опікунства наказного Виговського. То чи підтримуєте ви мене, козаки? Чи дасте згоду на його гетьманство?..

— Во-ли-мо-о Ю-ра-ся-а! Ю-ра-ся-а во-ли-мо-о! Во-ли-мо-о, як ти кажеш! Ю-ра-ся! — пронеслася дружна і одностайна, хоч і всетлумна згода.

«Ю-ра-ся-а ге-ть-ма-ном!» — лякала луна кружалища крикливого вороння над яром, що ніби віщувало щось недобре...

Іван Сірко, поки ще носилося над Зозулиним Яром оте «Юрася!», гарячково думав над тим, як на користь січової справи і припинення ворохобства прилучити в першу чергу Брюховецького з його сіромами-зарізяками, Петра Суховія, престижних та дружніх Сіркові Васюру Вареницю та Адама Сулимку, що прибули із Уманщини на Січ, привівши понад сотню козаків...

Коли відомою Січі особливістю Сірка було товариське і лицарське шляхетство, байдужість до влади, неперевершене вміння дворуко шаблювати, незбореність у змагах, особиста безкорисність і безкомпромісна чесність у приятельстві поряд із незвальністю в пиятиках, то Брюховецький характеризувався вивертністю і викрутністю, шельмувальною неслівністю, заповзятою і хижою підступністю, непогамовною жадобою до влади та особистої слави поряд із буйством і слабістю в пиятиках. Отож, Сірко інтуїтивно у першу ж мить виборного настрою подумав обеззброїти Брюха як противника і підсилити себе новими чільцями в Коші...

— Дякую ще раз, славні брати-запорожці, за довіру та вибір Юрася в гетьмани, а відтак, із ласки вашої та згоди, хочу призначити разом із вами,— це було новим і незвичним на Січі! — наказним польним кошовим,— схилив до плеча булаву Сірко,— вами шанованого Іванця Брюховецького, якому велю при вашій згоді уже з нині підбирати серед вас охочекомонців, щоб ушвидці виступити на зненацькі перейми нещасних ясирників, щойно взятих на Слобожанщині ногаями, таманцями-татарами та іншими,— завбачливо, сам собі дивуючись, кидав у примовклий натовп замирливо-спасенні слова Сірко.

— Обозним і господарем нашої святої Січі та скарбу войськового хочу просити вас призначити славного і чесного, добре знаного мені Васюру Вареницю, бунчужним січовим — його побратима Адама Сулимку, суддею — Петра Суховієнка, писарем, з ласки вашої, лишив би і надалі Гната Стасика, на що ще раз прошу вашої згоди,— став кланятися Сірко на чотири боки, використовуючи несподівану одностайність юрби, вводячи новий порядок на Січі.

— Бути по-твоєму! — кричали першими козаки Брюховецького.

— Так бу-ти-и! — вторили їм інші.

— Во-ли-мо-о! — згоджувалися майже всі, хоч і не так одностайно, як вибирали.

Сірко так і не дочекався заперечі, на яку сподівався заздалегідь, зрадівши про себе і набравшись впевненості.

— А ще ознаймую вас, товариство славне,— спішив він кувати залізо, поки гаряче,— що сам також ушвидці поведу частину із вас комонниками на Ханство чи, може, деінде. Кошт у гамзі нашій пішов на викуп ясирців, то святочного бенкету-ральця не буде,— кидав він, як постріли, слова у довкілля,— але за власний кошт і тих, хто його має та схоче поділитися із товариством, будь ласка,— натякав він на Барабаша, Пашка Гомона і Брюха.— Безкінні, які лишаться в Коші, окрім вартувань бекетних, мають припасти полюваннями і риболовлями на зиму доста пастроми, насолів, запасти палива і сіна для худоби, пам'ятаючи, що на нас готується напасти сам хан вкупі з яничарами. Коні у всіх безкінних січовиків і найсіромніших невбарі будуть, отож і покорм для них має бути достатнім. Польний кошовий, пан Іванець Брюх, має привести частину їх від ногаїв, як він те вміє. Ковалі в Січі мають спішно зготовити під дбанням обозного заліза на підкови...

— Я, шановне товариство,— обізвався, вийшовши наперед із товпища, Пашко Гомон,— прошу пробачити мені нешпетності, які, може, допустив до когось із вас при чільстві тяжкому, і, в ознаку шани до вас, обіцяю оплатити власним коштом третину витрат у шинок на ваш днешиій ралець! — посилив він голос, вклонившись і вернувшись у товпище.

— Я також, товариство моє, запорожці славні,— вийшов услід Гомонові Дем'ян Барабаш наперед,— із поваги до вас дарую і свою третину від себе і брата-покійника Якова на днешній ралець,— вклонився навсібіч козацтву.

Бе-е-ем!.. Бе-е-ем!.. Бе-е-ем!..— хрипливо прибивав і Сіркові удатні прохання-накази, і фацеції старших та знатних церковний дзвін, повторюючись обомовно-розливно по всьому Великому Лугу.

Сірко чекав ще чогось від сповіді Іванця Брюха, але той, як тільки литаври забили вслід дзвонові кінець січової ради, направився до корчми, потягнувши за собою шлейф своїх прибічників. Розплювалася вслід за Гомоном, Барабашем юрба козацтва до Шмулевого шинку...

— Сідлай, Архипе, Велеса і Шайтана та захопи щось випити і закусити нам двом,— звелів Сірко джурі Раві і сів із писарем-скрибом Гнатом Стасйком на звільнену лавицю за голим столом посеред майдану, де лишилися на колодах кобзарі та групки молодиків у забавах. І першим, і другим, за звичаєм, пиячити було зась... Розносили кухарі і кухмистри із поварень святкові обіди не лише до столів у трапезній,