Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

з ними Келлі?

Наомі втягла у себе повітря і повільно випустила.

— Навряд чи, — зізналася.

— Я теж так гадаю.

Щось постукало у дверцята Голденової свідомості, просячи

впустити.

— А до чого була та штука з Еймосом?

— З Еймосом?

— Коли ми повернулися, він з двома гвинтівками показався

у шлюзі.

— Сталася невеличка халепа дорогою назад на корабель.

— Із ким сталася? — уточнив Голден. Цього разу Наомі

всміхнулася.

— Одні поганці не давали нам зламати блокування вильоту на

причалі. Еймос із ними поговорив. Ти ж не подумав, що ми

затрималися, чекаючи на вас?

Йому вчувся жартівливий тон? Натяк на кокетування? Флірт?

Голден притлумив усмішку.

— А що «Росі» знайшов у тих даних?

— Сам поглянь, — Наомі тицьнула в панель. Екран заполонили

довгі рядки тексту. — Електромагнітка і спектр, витоки

з пошкоджених...

Голден зойкнув. Наомі обернулася.

— Який я ідіот!

— Погоджуюся. Деталізуєш?

Голден потягнувся до екрана і заходився прокручувати рядки

вгору та вниз. Тоді вказав на довгу низку з цифр та букв

і задоволено відкинувся назад.

— Ось воно.

— Що «воно»?

— Структура корпусу — не єдина метрика ідентифікації. Це

найточніший спосіб упізнати корабель, але лише на близькій

дистанції і, — він помахом руки обвів палубу «Росинанта», —

його най простіше надурити. Наступний за надійністю метод —

сигнатури двигунів. Патерни випромінювання тепла й радіації

не заховаєш. І їх можна розпізнати дуже здалека.

Голден увімкнув екран перед своїм кріслом, запустив базу

даних «друзі/вороги» та підв’язав текстовий рядок із екрана

Наомі.

— Ось їхнє повідомлення, Наомі. Вони розповідають Марсу, хто знищив «Доннаджер», показуючи сигнатуру двигунів.

— Чому б тоді просто не сказати: «Нас убили такі-то й такі-то»

у простому й розбірливому текстовому форматі? — перепитала

Наомі, скептично скривившись.

Голден нахилився вперед, замислився, розтулив рота, стулив

його та з зітханням відкинувся на спинку крісла.

— Не знаю.

Люк у підлозі роз’їхався, зашипівши гідравлікою; Наомі через

Голденове плече зиркнула в бік трапа й оголосила:

— Міллер піднімається.

Голден повернувся у кріслі й став спостерігати, як детектив

повіль но видирається трапом на палубу командного центру. Він

скидався на обпатраного півня: рожево-сіра шкіра вкрита

сиротами. Тонка хірургічна накидка геть не пасувала до

капелюха.

— Ем... у нас є ліфт, — повідомив Голден.

— Шкода, що я тільки зараз про це дізнаюся, — відповів

Міллер, із зусиллям вивалюючись на палубу. — Ми вже

прибули?

— У нас тут таємниця, — сказав Голден.

— Завжди ненавидів таємниці, — пробурчав Міллер, зводячись

на ноги і шкутильгаючи до вільного крісла.

— Тоді розгадай нам її. Припустімо, ти знайшов убивцю. Але

не можеш сам його заарештувати, тож надсилаєш інформацію

напарникові. Однак не називаєш імені злочинця, просто

зазначаєш усі докази. Чому?

Міллер прокашлявся і пошкріб підборіддя. Його погляд

зосередився на чомусь — так, наче він читав з невидимого

екрана.

— Бо не довіряю сам собі. Хочу, щоб напарник неупереджено

дійшов того самого висновку, що і я. Показую йому всі точки

й дивлюсь, якими лініями він їх з’єднає.

— Особливо якщо хибний здогад матиме кепські наслідки, —

озвалася Наомі.

— Зі звинуваченнями у вбивстві краще не налажати, — кивнув

Міллер. — Збіса непрофесійно.

Термінал Голдена пискнув.

— Чорт, тепер я розумію, звідки в них така обережність! —

вигукнув він, ознайомившись із текстом на екрані. — «Росі»

вважає, що це стандартні двигуни класу легких крейсерів із

«Корабельні Буша».

— Земні кораблі? — здивувалася Наомі. — Але не під прапором

і... НІФІГА Ж СОБІ!

Голден уперше почув, як Наомі підвищує голос, і він розумів

причину. Якщо «Доннаджер» знищили стелс-кораблі Флоту

ООН, то Земля увесь цей час смикала за ниточки. Можливо, то

вони, ці кораблі, знищили