Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

і жував щось, подібне на смужку шкіри.

— Ти вже казав.

— Це й досі правда.

— Еймосе, ти не забув ні про яку роботу? — Наомі сиділа за

одним із терміналів і пильно вдивлялася у миготіння на екрані.

Вона не підвела голови, коли показався Голден. Поганий знак.

— Нє-а, шеф. Нудятина, а не корабель. Нічо’ не ламається, не

підкапує і навіть не деренчить ніде, щоби підтягнути, — відповів

Еймос, а тоді заковтнув рештки їжі, плямкнувши губами.

— Завжди є що драїти, — Наомі тицьнула пальцем у екран

перед собою.

Еймос зиркнув на неї, на Голдена, знову на неї.

— Ой, пам’ять дірява. Я ж збирався в машинному відсіку

подивитися на... ну, на штуковину, яку треба подивитися, —

Еймос скочив на ноги. — Дозволь пройти, кеп.

Протиснувшись повз Голдена, він забіг у ліфт і спрямував його

до корми. Люк у підлозі зачинився за ним.

— Привіт, — сказав Голден до Наомі, коли Еймос зник.

— Привіт, — Наомі не обернулася.

Ще гірший знак. Вона вигнала Еймоса — Голден сподівався, що задля приватної розмови. Схоже, ні. Голден зітхнув

і прошкутильгав до крісла поруч із нею. Гепнувшись у нього, відчув, як гудуть ноги — наче він не двадцять із чимось кроків

пройшов, а пробіг кілометр. Обличчя Наомі сховано від Голдена

за розпущеним волоссям. Голденові кортіло прибрати

неслухняні пасма — однак він побоювався мати вивих ліктя, якщо Наомі застосує один із прийомів свого поясанського ґунфу.

— Послухай, Наомі...

Вона ніяк не відреагувала на його слова і знову вшпинилась

в екран. Голден затнувся, побачивши Фредове обличчя.

— Це Фред? — перепитав, не придумавши більш ідіотського

запитання.

— Ти маєш це побачити. Зловили промінь із Тайко кілька

годин тому, коли я послала новини про наш стан.

Наомі запустила відео, й обличчя на екрані ожило.

— Наомі, добряче вам дісталося. Ефір забитий балаканиною

про карантин на станції та нібито атомний вибух. Ніхто нічого

не знає. Тримай нас у курсі. Тим часом ми спромоглися

розшифрувати той кубик, що ви нам залишили. Не знаю, чи

комусь це допоможе. Просто масив даних із сенсорів

«Доннаджера», переважно електромагнітний спектр. Ми

шукали приховані повідомлення, але найрозумніші з моїх

людей нічого не знайшли. Передаю вам усі дані. Якщо щось

знайдете — повідомляйте. Тайко, кінець зв’язку.

Екран згас.

— На що схожі ці дані? — поцікавився Голден.

— На те, що він сказав. Показники електромагнітного сенсора

з «Доннаджера» — коли їх переслідували ті шість кораблів, а потім із самої битви. Я прочесала первинні дані — може, в них

щось заховали, але, хоч убий, не знайшла нічого підозрілого.

Навіть запус тила аналіз патернів, комп’ютер «Росі» риється

в тих даних уже кілька годин. Тут стоїть найновіший софт для

таких штук. Але поки нічого.

Вона знову натиснула щось на екрані, й дані заповнили його

швидше, ніж Голден устигав читати. У маленькому вкладному

віконці працювала програма розпізнавання патернів —

комп’ютер «Росі» намагався віднайти приховані зв’язки. Голден

хвилину дивився на екран, але незабаром припинив

вчитуватися, розфокусувавши погляд.

— Заради цих даних загинув лейтенант Келлі... — міркував

уголос. — Залишив борт і бойових товаришів. Космопіхотинці

роблять таке лише за крайньої потреби.

Наомі розвела руками й безпорадно кивнула на екран.

— Отут дані, що були на кубику. Може, це якась стеганографія, але в мене нема іншого зразка даних для звірки.

Голден заходився барабанити пальцем по стегну, вмить

забувши про біль і романтичне фіаско.

— Гаразд. Припустімо, ці дані — все, що там є. Жодних

прихованих повідомлень. Що ця інформація означатиме для

марсіянського флоту?

Наомі відхилилася на спинку крісла й задумливо примружила

очі, скручуючи та розкручуючи пальцем пасмо на скроні.

— Там електромагнітка, отже, переважно сигнатури двигунів.

Випромінювання двигуна — найкращий спосіб ідентифікувати

інші кораблі. Отже, це показує, де яке судно перебувало кожного

моменту битви. Тактичний аналіз?

— Можливо... Чи достатньо