Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

«Кентербері». А отже, марсіяни тепер

безпричинно убивали поясан. Таких поясан, як Наомі.

Голден схилився над екраном і перепід’єднав на нього

термінал зв’язку. Перемкнувся в режим відкритої трансляції.

Міллерові перехопило подих.

— Ота кнопка, яку ти щойно натиснув... Вона ж не робить те, що я думаю? — запитав детектив.

— Я закінчив місію лейтенанта Келлі.

— Бісової гадки не маю, хто цей твій Келлі, але, будь ласка, скажи мені, що ти не розіслав щойно ці дані відкритим каналом

по всій Сонячній системі.

— Люди мусять знати, що відбувається, — відповів Голден.

— Ага, аякже, мусять, але не завадило б нам самим знати, що

в біса відбувається, перш ніж кричати про це! — утома

і виснаження зникли з Міллерового голосу. — Як можна бути

таким легковірним?

— Гей, — обурився Голден, але Міллер тільки підвищив голос.

— Ти знайшов марсіянський акумулятор, ага? І одразу ж

розпатякав про це всій Сонячній системі, почавши найбільшу

війну за всю історію людства. Аж тут виявляється, що, можливо, не марсіяни його там залишили. Тоді якісь кораблі прибивають

«Доннаджер», Марс звинувачує у всьому Пояс, тільки, бляха, Пояс навіть не підо зрює, що здатен прибити марсіянський

крейсер.

Голден розтулив рота, але Міллер схопив кухоль з-під кави, котрий залишив Еймос, і пожбурив капітанові в голову.

— Дослухай-но! І от натрапив ти на якісь дані, що пов’язують із

усім оцим землян, і найперші твої дії — розтриндіти це перед

усім всесвітом, щоб Марс і Пояс утягли в це діло Землю, і зробити найбільшу за всю історію війну ще більшою. Не

здається дивною закономірність?

— Здається, — озвалася Наомі.

— І що, по-твоєму, відбудеться далі? — не вгавав Міллер. —

Подивись, як вони працюють. Усім здалося, що в загибелі

«Кентербері» винен Марс. Це виявилося неправдою. Усім

здалося, що в загибелі «Доннаджера» винен Пояс. Це теж

виявилося неправдою. Тепер здається, що все замислили на

Землі? От і дивися на закономірність. Це, напевно, неправда. Ти

ніколи, ніколи, ніколи не даєш справі ходу, поки не знаєш, що до

чого. Ти спостерігаєш. Слухаєш. Сидиш, біс тебе забирай, тихо —

і лише коли знаєш точно, лише тоді ти висловлюєш

звинувачення.

Детектив гепнувся назад на крісло, очевидно виснажений.

З нього стікав піт. Запала мовчанка.

— Закінчив? — запитав Голден.

Міллер кивнув, тяжко дихаючи.

— Здається, я собі щось потягнув.

— Я нікого ні в чому не звинувачував. Не вибудовую

детективну справу. Я просто виклав дані в загальний доступ.

Тепер вони не таємні. Щось коїться на Еросі. Ті, які це

замислили, хочуть усунути всі перешкоди. Поки Марс і Пояс

стріляють одне в одного, ні в кого нема ресурсів, аби уважно до

цього придивитися.

— І ти щойно втягнув у стрілянину Землю, — мовив Міллер.

— Можливо. Але вбивці справді були на кораблях, побудованих, принаймні частково, на кораблебудівному заводі, що на орбіті

Землі. Можливо, хтось захоче з’ясувати. У цьому суть. Якщо всі

все знають, таємниць бути не може.

— Ага, аякже, — скривився Міллер. Голден його проігнорував.

— Із часом хтось розбереться в загальній картині. Така схема

потребує секретності — тож, розкриваючи секрети, ми їм

зрештою перешкодимо. Це єдиний спосіб по-справжньому, назавжди з цим покінчити.

Міллер зітхнув, кивнув сам собі, зняв капелюха і почухав

череп.

— А я всього-на-всього хотів викинути їх зі шлюзу...

* * *

Астероїд ВА-834024112 не вражав. Якісь тридцять метрів

у діаметрі, спозадавна розвіданий на корисні копалини

і визнаний позбавленим будь-яких корисних або цінних

мінералів. Запис у реєстрі був потрібний лише для того, щоб

ніхто випадково на нього не налетів. Вирушивши на крихітному

човнику на Ерос, Джулі залишила на прив’язі коло нього

багатомільярдний статок.

Судно, команда якого вдерлася на «Скопулі» та викрала звідти

весь екіпаж, зблизька скидалося на акулу. Довге, струнке, абсолютно