Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

Невеликий загін тепло вдягнувся, зібрали рюкзаки з їжею та водою. Завернулись шарфами та вийшли на вулицю. Аліша мала доволі тепле хутро, тому для неї мороз не був таким страшним, хоча Мілана все ж таки мала сумніви з цього приводу. Вона сказала про це кішці, але та розвернулась та вибігла на вулицю, де провела не менше трьох годин. Лише, коли вона повернулась, Мілана зрозуміла, що Аліша витримає таку подорож.

На вулиці дітей чекали санчата, на які вожаті склали теплі куртки та речі для дітей. Плем’я Вітрів розуміли, що діти на майданчику рятуються зараз лише за допомогою вогнища. Верхнього одягу в них не має, а кофти та светри в мінус двадцять не дуже врятують. Але пройшло вже два дні з нападу, чи взагалі вони ще не сплять? Мілана безсумнівно вирішила це перевірити особисто. Вона розуміла, що зробить все, що в її силах, аби врятувати тих дітей.

            Дозорні відкрили ворота, пропускаючи загін на зовні. Мілана та Аліша вийшли першими, за ними вийшов Степан, потягнувши сани за собою. А Ксенія вийшла останньою, розуміючи, що може десь підштовхнути сани, якщо ті застрягнуть в снігу. Діти пішли пробитим тунелем, що вів до гіпермаркету.

            Сніг сипав і надалі, повільно та ліниво. В очі залітали сніжинки та танули. Дівчата та хлопець постійно махали руками та витирали обличчя. Як тільки сніг танув на теплому обличчі, мороз хватався за воду та перетворював її на лід. Говорили мало, треба було поспішати та зігріватись від постійних рухів. Тільки Аліша легко стрибала вперед, зосереджено махаючи мордою в різні сторони. Метровий тунель не давав можливості кішці щось побачити, але вуха чули все. Інколи вона завмирала, прислуховуючись. Інколи муркотіла та терлась об теплі штани Мілани, показуючи, що все добре та вони йдуть впевнено та вірно.

            Діти вийшли до скверу, швидко минули його та перетнули перехрестя. В тому місці, де з’єднувались два тунелі, зупинились на невеликий відпочинок. Попили води, хоча пляшки вже почали хвататись кіркою льоду. Витягли всю воду та заховали в зимових куртках. Дорога не близька, прийти з мерзлою водою буде не дуже добре.  

            Мілана встала та потягнулась. Сонечко наче пробивалось, але кожен подих нагадував про мороз, який намагався вкусити за будь-яке відкрите місце на тілі дитини. Рушили далі, повернули в тунель, виритий дітьми з автомобільного поселення. Як було помічено минулого разу, тунель пробивали собою, стіни були не рівні, під ногами багато пагорбів. Йшли повільніше, та й сани постійно застрягали. Ксенія, яка йшла позаду, постійно підштовхувала їх, хоча Степан й бурчав, що сам впорається. Дівчина лише інколи посміхалась, розуміючи що хлопці – це горді дітлахи, та напевно згадувала Іллю, який був точно такий же.

            Пройшли гаражі та ювелірний завод. Звернули у двір до багатоповерхівок. Там снігу було ще більше, оскільки вітер не міг його рознести в сторони. Дорогу діти племені вибирали навмання, але дійшли потрібної цілі. Рятувальний загін племені Вітрів кружляв тунелями по дворам. Хоча б не так в очі сніг залітав, та йти було складно. Пройшли промислову зону та вийшли до довгих житлових будинків. Тут Мілана та Ксенія згадали свою дорогу до фармзаводу. Цікаво, а поселення взагалі здогадується про вірус? Якось не було нагоди спитати про це Марію та Славка.

            Доречі, діти, як дізнались, що Мілана збирає рятувальну групу, почали благати взяти їх з собою. Яким би не був їх дивний дім з трьома ватажками, але він був домом. Новий світ існував вже більше пів року, малеча прикипіла до своїх автомобілів. Хоча звісно зима внесла свої корективи в цьому світі. Гра, а тобі як? Ти напевно злишся, що не дивлячись на холод та сніг, мороз та вітер, діти племені Вітрів хочуть когось врятувати?

            Мілана вирішила бути більш обережною в своїх рішеннях, щоб не допускати подібних ситуацій. Але вона досі не розуміла, як треба робити. Віддавати все, що є тільки тому що попросять? Це теж не зовсім вірне рішення. Імператорська Школа наприклад, ті взагалі нічого не просили. Вони просто намагались все навколо підкорити собі.

            От і зараз, командирка племені Вітрів йшла до автомобільного майданчику, а в голову лізли думки про Скляну Школу, що була ближче до Замку Вітрів, ніж будь хто. Як в них зараз справи? Можливо, вони теж мерзнуть, хоча вони живуть в школі. Чи є там генератор, дівчина не знала, та й плем’я не розкаже. Вони доволі обережні та чомусь не долюблюють плем’я Вітрів. Мілана махнула рукою комусь в стороні та викинула ці думки з голови. Прийдуть, будемо говорити. Не прийдуть, чому треба напрошуватись в рятівники?

            Аліша нявкнула та зупинилась. Мілана подивилась на кішку, точніше, в яку сторону та дивиться. Та підняла голову. Далі було видно, як піднімається чорний дим. Десь горіло вогнище, в яке кидали гуму чи ще щось, оскільки такий густий дим не міг йти від деревини.

Більш за все, діти показують, що їм потрібна допомога, - відгукнувся Степан, переводячи дихання від важкої ноші, - треба поспішати. Ви йдіть, як можете, - мовила командирка, - а ми з Алішею побігли вперед.

Подруги зірвались на біг, перескакуючи великі горби снігу, та тунель не давав розігнатись. Сніг полетів в різні сторони, оскільки Мілана зачіпляла стіни своїми руками.

Минули відділення пошти, декілька відкритих магазинів та вибігли на подвір’я двох будинків. Дівчина згадала це місце. Саме тут, вночі, вони з Ксенією та Іллєю ховались під вантажівкою, а Аліша вискочила та відволікла дітей поселення. Ще тоді, почули, що діти вимушені ловити дворових котів та собак. Мілана махнула головою, відганяючи страшні спогади. Вона свою кицьку нікому не дасть. Та ще й треба поговорити з Марією та Славком на цю тему. Ще придумають тварин ловити, та вожаті такого точно не витримають. Поки проблем з їжею у племені Вітрів не має.