Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

Пробігши через подвір’я, добігли до краю будинку. Саме біля нього стояло дерево, занесене снігом. Саме на цьому дереві була зафіксована пляшка, яка розбившись, просигналізувала поселенню про прибульців. Можливо, і зараз та пляшка десь примерзла. Та неймовірна кількість снігу не давала оглянутись. Тільки тунель, пробитий рівно з поселення до гіпермаркету. 

По звичці Мілана повільно підійшла до кута будинку та виглянула далі, в ту сторону де йшов тунель та було видно автомобільний майданчик. Посередині майданчику палав один з автомобілів. Вогонь височенним стовпом підіймався вверх. З диму виривався чорний густий дим. Навколо вогнища було все мокро, жар вогню розтоплював сніг навколо себе. Ох там і жарко напевно. Дітей видно ніде не було, але Мілана почула дуже не приємний звук – лай собак. Їх було багато.

Розуміючи, що автомобіль собаки не підпаллять, це зробили діти, захищаючись від зграї. А зграя, голодна та холодна, спробувала напасти на дітей. Навіть думати не хочеться, що вони зробили чи зроблять з дітьми, яких спіймають. Та тут Мілана зрозуміла, що може бути пізно. Якщо напад вже відбувся, можливо дітей вже пси розтягують по закуткам для своєї страшної трапези.

Дівчина подивилась назад та побачила, як Степан біжить та тягне важкі сани, а Ксенія всією силою допомагає хлопцеві. Обидва мокрі, та все ж таки поспішають. Чекати треба було не більше пари хвилин. Аліша ж в цей час прокралась далі по тунелю. Мілана чекала на місці, за кутом будинку.

На майданчику підпалений автомобіль, від нього такий страшний чорний дим, - швидко повідомила Мілана, - та є погана новина, я чула лай собак. Якщо зграя напала на дітей, ті в страшній небезпеці. Або їх вже схопили ті собаки, - підтвердила Ксенія переживання Мілани, вирівнюючи дихання, та відкривши шарф Я не знаю, що нам робити далі, - мовила дівчина в розпачі, - якщо ми просто підемо вперед, ті собаки можуть напасти і на нас. А у нас з собою лише палиці. Командир племені Вітрів, - Степан всміхнувся та офіційно звернувся до Мілани, - інколи я тобі дивуюсь. Ти рішуча та вперта. А зараз розгубилась. А ну, зберись. Ми прийшли рятувати дітей, а не соплі пускати. Тихіше, - чи то всміхнулась Мілана, чи то нахмурилась, - я зрозуміла. Вдих, видих. Зараз будемо думати.

Діти разом вирішили, що сани пустять першими, будуть штовхати перед собою. Тунель вузький, маневру для будь кого мало. Якщо, дійшовши потрібного місця, собаки кинуться на загін племені Вітрів, вони не зможуть зразу кинутись на дітей. Перешкода у вигляді саней, горою набитим одягом. Оминути сани збоку - наткнуться на палицю, а вже дати собаці по голові – не складна справа. Впоратись з однією собакою легко. Навіть з двома. Але не з цілою зграєю.

Організували таран та пішли вперед. Лай було чути добре. Та порахувати тварин було не дуже можливо. Мілана нарахувала до десяти собак, Степан вирішив, що там не більше п’яти, а Ксенія взагалі нарахувала не менше двадцяти голосів. Дійшли до середини шляху до майданчику та почули дитячі крики. Хтось стогнав, а хтось намагався відігнати скажених тварин, що більш за все кидались, клацаючи зубами.

Вийшовши до майданчику, помітили як тунель розходиться в сторони. Це відбулось так різко, що діти трохи розгубились. Тепер не було можливості бити собак по одній по дві, вони були відкриті всім одразу. Аліша вилізла на речі, що були навалені на сани та принюхалась. Несподівано кішка зашипіла та так завила, що дітям стало якось страшно. Аліша підскочила та кинулась вправо. Зі сторони двох припаркований автомобілів вискочило з десяток собак. Всі загарчали та почали лаяти. Мілана та Степан підняли палиці та кинулись до Аліши. Кішка явно не впорається з таким натовпом.

Одразу почулось декілька глухих ударів палицями по мордам собак. Нажаль, бити треба було з усієї сили, бо тварина не зрозуміє про небезпеку для себе. Аліша теж зробила декілька випадів та добряче набила одному псу морду. Зграя зменшилась. Та тут закричала Ксенія та вискочила з іншої сторони. В руках вона тримала дві довгі палиці та почала ними махати. Палиці палали вогнем, а це не на жарт налякало зграю. Вони перестали лаяти, та лише ричали, оцінюючи небезпеку.

Та коли вискочило дві дівчини з металевими прутами, побачили допомогу та палиці з вогнем, радісно заверещали й кинулись на зграю. Це було останньою каплею для собак. Деякі просто побігли за майданчик, деякі заскиглили та піджали хвости, забились під автомобілі. Таких гостей почали штовхати палицями та гнати з автомобільного майданчика.

Бійка швидко скінчилась, та дівчата з поселення побігли кудись всередину, покликали за собою дітей на допомогу. Недалеко від великого вогнища лежав хлопець, в якого були всі ноги роздерті та в проколах від собачих зубів. Сніг навколо нього був червоним від крові. Хлопець лежав з закритими очима та дихав. Ксенія та Мілана підскочили до нього, та почали оглядати рани. Те що, їх треба обробити – це так, але треба ще й кров зупинити. Тому зірвали штанину, вона все одно нагадувала лахміття та спробували перев’язати ноги з самого верху. Простягнули до тканини палицю та почали накручувати, перетягуючи джгут з одягу. Хлопець застогнав, та очей не відкривав.

З рюкзаку Ксенія дістала ліки та почала обробляти рани. Хлопець інколи сіпався від болю, та старався не видавати своєї слабкості. Але як дівчата не старались, в якусь мить поранений обмʼяк, він провалився в дорослий сон, врятувавши собі життя. Ксенія сіла поряд та заплакала, а дівчата з поселення підійшли до дітей та обійняли дівчину, заплакали разом. Вони втратили свого воїна, а Ксенія знову відчула втрату, хоча бачила хлопця вперше.