Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

Думки ватажків поселення розійшлись. Один хотів негайно напасти на плем’я Вітрів та вимагати спільного доступу до гіпермаркету. Другий вважав, що вони будуть гаяти час, а потрібно вже зараз шукати запаси, бо снігу все більше. Третій взагалі запропонував всім разом зібратись та йти кудись в сторону центру Столиці, та шукати іншого притулку. Сварились довго, далі почали махати кулаками. Перший ватажок пішов на ризик та вночі зібрав своїх дітей та всі вони почали бійку з другим ватажком. Отримали перемогу, а ватажка зв’язали та кинули в вантажівку, яка слугувала в’язницею. Третій же ватажок злякався, та погодився з діями першого.

Мілана сиділа та слухала, але очі її були широко відкриті. Три ватажки на одному маленькому майданчику. Ото людям немає чим займатись. Та це не їх поселення, це не їх правила. Не відомо, чому все так склалось.

Отже перший ватажок наказав готуватись до бійки. Планували постійні короткі напади, це вже пояснював Славко. Група дітей мала знайти якусь відкриту квартиру, не далеко від Замку Вітрів. Звідти робити постійні візити. Ідея з мертвими щурами була не нова для поселення, та вони розуміли, що це наводить страху. Але всі плани та підготовку зламали морози, які прийшла так же швидко, як і сніг, що несподівано посипав з неба.

Поселення з автомобільного майданчику опинились в великій скруті. Оскільки вирішили зайнятись племенем Вітрів, на пошуки харчів просто махнули рукою. Свої запаси майже скінчились, місцеві магазини повністю пусті, гіпермаркет закрито. Ватажки зібрались, подумали та вирішили йти на ризик. Всіх дітей зібрали та пояснили, що виходу у них немає. Або всі разом нападаємо та змушуємо плем’я дати доступ до гіпермаркету, або просто замерзнемо чи помремо з голоду.

Діти перелякані, змерзлі, голодні. Вони послухали ватажків та зібрались на бій.

А чому ви не повернулись кожен в свій дім, - спитала Аніта, чухаючи потилицю, - та не взяли теплих речей? Ви прийшли до нас в кофтах та светрах. Я не побачила ні одної дитини в куртці. Чому ж, повернулись, - всміхнувся сумно Славік, - ми набрали теплих речей. Куртки теж взяли, цього добра було достатньо. Пам’ятаєте, я казала про ватажка, якого закрили в вантажівці? – спитала Марія, - Оскільки куртки вдягати було заборонено, їх відклали саме для походу на вас, плем’я Вітрів. Другий ватажок вночі якось зміг відчинити в’язницю. Але він не втік. Він знайшов всі ті куртки та підпалив їх. Але я не розумію, - втрутилась Мілана, - Чому куртки не дозволяли вдягати? Було ж холодно! І чому він так зробив? Перший ватажок вважав, що якщо не бути жорстким з іншими, - зітхнула дівчинка, - ніхто не буде слухатись та виконувати команди. Він тримав всіх в лещатах. То ж він і вирішив, що куртки будуть потім. А другий ватажок, - додав Славко, - спалив куртки, бо не хотів щоб діти йшли на когось війною. Хотів відволікти від походу, але зробив лише гірше.

Командирки племені Вітрів взагалі не могли зрозуміти ватажків того поселення. Чи діти були там не такі розумні, чи були інші проблеми. Марія та Славко додатково розповіли, що діти зібрались всім натовпом та вирушили до племені Вітрів. На питання про те, як вони знайшли Замок Вітрів – підняли плечі та нагадали за тунелі, які плем’я Вітрів і вирило до гіпермаркету. Тому, просто йшли по тунелю та вийшли до головних воріт. Вже потім повернулись, почали робити обхід до запасних воріт та планувати напад.

Марія також пояснила, що оскільки мороз був дуже сильним, деякі діти замерзали по дорозі. Ватажки перевіряли бідних дітей та запевняли, що вони не померли, а саме заснули, тому відносили таких дітей до найближчих під’їздів та залишали спати там.

Ви лишили ваше поселення повністю без людей? - спитала Мілана, розуміючи, що це питання крутиться в голові вже давно, - Там нікого не лишилось? Та ні, чому? - відповів Славко, - Залишилось близько десяти охоронців. Ватажок боявся, що коли ми повернемось, на майданчик набіжуть багато собак, а вигнати цих тварин дуже важко. Тобто, зараз все ваше плем’я розбито, - підскочила Мілана, - ви у в’язниці, а там десятеро дітей замерзає? Я якось не подумала, - притихла Марія, опустивши голову, - я так зраділа, що потрапила в тепло. Вибач.  

Командирка почала нарізати круги по кімнаті, думаючи, що ж робити. Вона вже один раз відмовила поселенню в доступі до гіпермаркету. Та до чого це привело? До відчайдушної бійки, що закінчилась повною поразкою ворога. А тепер, на тому майданчику сидять діти та чекають своїх. Але свої вже ніколи не прийдуть. Ніколи до того моменту, як не буде знайдено способу подолати вірус, що захопив весь світ, чи як найменше – Столицю. Вони просто замерзнуть. Треба їх рятувати.

 

Як тільки настав ранок двісті дев’ятого дня, Мілана з Степаном та Ксенією поснідали та зібрались в дорогу. Мілана не могла допустити того, що у цей самий час через її нахабність, замерзнуть ще діти. Степан визвався одразу, оскільки він не хотів відпускати дівчину саму в таку небезпечну подорож. А Ксенія, пам’ятаючи як вони втратили Іллю, не хотіла більше переживати подібного. До того ж, вони з Міланою стали справжніми подругами, а друзів в біді не залишають. Ну і звісно, Аліша вже бігала по холу школи та чекала дітей. Кішка не відпустить свою господарку саму в сніг та мороз. Якщо йти, то всі разом.