Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Розділ 146: Її власний шлях

Внучка вже давно не була дитиною. Тепер вона — молода жінка, впевнена, спокійна, з глибокими очима, в яких жевріє вогник пізнання. Вона більше не бігала до нього з зошитом і не просила послухати історії — тепер вона писала свої власні. Власним голосом. Власною душею.

Одного ранку вона зайшла до його кімнати. Її постава вже не була тендітною — у ній відчувалася сила.

— Дідусю, пам’ятаєш те дерево?

— Пам’ятаю, — усміхнувся він. — Воно ще росте.

Вона кивнула.

— Я сьогодні їду. На кілька місяців. Мене запросили читати лекції. В інше місто. А потім, можливо, ще далі. Це мій шанс.

Він на мить замовк, вивчаючи її. І побачив перед собою не просто внучку — побачив жінку, яка виросла з любові, яка ввібрала все найкраще, і тепер — готова ділитися цим світом.

— Іди, — сказав він. — Я вірю.

Вона нахилилася, обійняла його. І той обійм повернув йому юність. У ньому була тиха гордість. Безмежна.

Після її від'їзду він сів біля вікна, де за склом розхитувалося зелене листя дерева. І подумав:
"Я передав далі. І це найважливіше, що я зробив у житті."

---
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍