Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— Пам'ятаю я цей погляд, — проворчав Дерек, — Гей, наречений, не з'їж її, вона тобі ще знадобиться.

Ми з Алексом розсміялися.

— Ти маєш чудовий вигляд, — проворкував мій котик.

Церемонію вирішили проводити вдома. На першому поверсі стеля була оформлена квітами. Було відчуття, що вони зависли в повітрі. І було дуже багато живих квітів у горщиках. Тепер зрозуміло, чого мама бурчала напередодні. Їй потім прилаштовувати цей квітник. Пам'ятається, я їй порадила до дідуся у фортецю відправити й озеленити двір. Посміхнулася, уявивши безліч квітів на подвір'ї фортеці.

— Як красиво!

Гості вже всі зібралися і чекали, доки ми з Алексом підійдемо до священика для благословення і напуття. Потім ми з ним ще перейдемо до храму без гостей і до них приєднаємося тільки на святкування. Мама так і не сказала, що буде в храмі.

Гості мовчали, навіть діти, що було дивно. Коханий взяв мене за руку і підвів до священнослужителя Єдиного. Той на нас уважно подивився і почав читати напутню промову. Наприкінці якої вимовив:

— А зараз ми перейдемо до храму, і боги вас перевірять. І вже від їхнього рішення залежатиме, прийдете ви як чоловік і дружина чи просто друзі.

Моя посмішка стала натягнутою. Алекс трохи сильніше стиснув мою руку. Перейшли порталом. Храм величний, з височенною стелею і легкою напівтемрявою. Наші кроки розносилися глухою луною.

— Занурте ваші руки в чашу істини, — сказав священнослужитель.

Я тільки зараз зрозуміла, що ми з Алексом руки не відпустили. Чаша була в половину нашого зросту і здавалася порожньою. Але варто було опустити в неї руки, я зрозуміла, вона наповнена найчистішою водою, і та була крижаною. Шкіру на обох зап'ястях стало палити, я навіть поморщилася.

— Можете дістати руки. Вітаю, ваш союз благословили подвійними браслетами. Це рідкість, — це вже було сказано тихо.

Алекс одразу згріб мене в обійми і почав цілувати.

— Гей, чоловіче, не ламай дружині зачіску і макіяж, — весело сказав священнослужитель — Давайте я вас поверну рідним.

Вдома нас одразу оточили, і Алекс при рідних одягнув мені браслет на праву руку. А потім я йому одягла його весільний браслет. І ми показали татуювання, які з'явилися на обох руках.

— А чому їх дві? — запитала Іза.

— Тому що їх Єдиний відзначив, — сказав священик дівчинці.

— Красиві, я теж такі хочу!

— Прийде і твій час дитя.

— Цілуйтеся вже, дозволяю! — сказав старший брат — Але кошенят, після закінчення академії!

Ми на його слова тільки розсміялися. Швидко поцілувалися з Алексом, і я чмокнула Дерека в щоку. А потім і зовсім міцно обійняла.

— Моя маленька сестричка.

— Ну, почекай трохи, буде ще одна маленька сестричка і братик, — сказала йому весело.

— Що?! Ти знала, хто в мами!

— Ой, а вам не сказали?

— Думала їм сюрприз зробити. Сказала просто двійня.

— Януше, ти теж знав? Хоча кого я питаю, знав.

— Що ти панікуєш, брате? Ми вже досвідчені батьки, — підморгнув йому Ронбер.

А в нас за планом були гуляння в кафе і фотосесія в парку поруч із кафе. До того ж у фотосесії всі брали участь. Старості мої брати занудьгувати не давали, а малятко Іза часом за ним хвостиком бігала і просила підняти вище, щоб все було видно.

— Мала вибрала собі нову няньку, — сказав із розчуленням Дерек. — Януше, не хочеш йому ще свою доньку дати поняньчити, хлопець добре справляється.

— Моя спить і нікого не чіпає.

Я пораділа, що відстояла сукню без корсета і туфлі на маленьких підборах. Тому що ноги вже боліли, а голова йшла обертом. І з тим, скільки ми фотографувалися, вже ледве вдавалося вичавити з себе посмішку. А шлунок починав бурчати і вимагати їжі, якої не було з вечора.

— Я скоро зомлію з голоду, — повідомила чоловікові.

— А я кого-небудь загризу, вже ледь тримаюся, щоб не покусати.

Лішкорт підійшов до моєї матері і сказав:

— Пора завершувати фотосесію, молоді вже з останніх сил тримаються і будуть на фотографа кидатися.

— На відміну від трійці моїх старшеньких у них просто ангельське терпіння. Хлопчиків на годину вистачило.

Мама підхопила невеликий кошик із закусками і вручила його чоловікові. Батьки підійшли до нас з посмішками.

— Ви добре тримаєтеся. Думаю, час вас годувати.

— А ми вже думали фотографом закусити, — усміхнувся криво Алекс.

Фотограф завзято посміхнувся і підморгнув нам.

— Головне ви втрималися, а то на попередньому весіллі ледь не зжерли. Не люблю цю традицію морити голодом молодих.

— Це перевірка витримки, — сказав батько Алекса — І наші молоді просто чудово впоралися.

— А то, ми стільки років тренувалися, — парирувала я і дістала по м'ясному кошику.

Одну відразу чоловікові в рот засунула. Мені навіть пальці облизали. Я тим часом другу швидко прожовувала.

— Коли нас нормально погодують? — запитала, згодовуючи Алексу ще кілька м'ясних кошиків.

— Зараз уже йдемо, — мама з розчуленням дивилася на нас з Алексом. — Ви такі милі.

Кожен із батьків обіймав свою дружину і на нас дивилися з посмішкою.

— Ми сьогодні переходимо в будиночки?

— Так, — муркотнув Алекс і забрав у мого батька кошик з їжею.

Тепер уже мене з рук годували. Перекус якось занадто швидко закінчився. Ми витерли руки вологим рушником. До нас уже бігли діти. Іза керувала Рорком, сидячи в нього на руках. Побачивши їх, трохи очманіла. Староста спокійно сказав:

— Мені не звикати, вдома молодші сестри, теж на мені їздять.

У кафе вдалося трохи відпочити і поїсти спокійно. Потім була частина з привітаннями та побажаннями. Нам багато хорошого бажали, про кошенят, всі як змовилися, бажали, але після закінчення мною академії. Ми з Алексом тільки посміхалися з цього, а після привітань були танці і продовження фотосесії з гостями.

А коли почало темніти, нам відкрили портал до будиночка, в якому ми відпочиватимемо найближчий тиждень. Наші речі перенесені туди ще минулого вечора і навіть готової їжі на кілька разів поїсти. Алекс одразу мене обійняв, і ми самовіддано цілувалися, поки не почали боліти губи. А в мене ще й голова почала паморочитися.