Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Міське фентезі » Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова 📚 - Українською

Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

32
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Новий світ. Провидиця. Книга 2" автора Вікторія Хорошилова. Жанр книги: Міське фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 141 142 143 ... 157
Перейти на сторінку:

— Пам'ятаю я цей погляд, — проворчав Дерек, — Гей, наречений, не з'їж її, вона тобі ще знадобиться.

Ми з Алексом розсміялися.

— Ти маєш чудовий вигляд, — проворкував мій котик.

Церемонію вирішили проводити вдома. На першому поверсі стеля була оформлена квітами. Було відчуття, що вони зависли в повітрі. І було дуже багато живих квітів у горщиках. Тепер зрозуміло, чого мама бурчала напередодні. Їй потім прилаштовувати цей квітник. Пам'ятається, я їй порадила до дідуся у фортецю відправити й озеленити двір. Посміхнулася, уявивши безліч квітів на подвір'ї фортеці.

— Як красиво!

Гості вже всі зібралися і чекали, доки ми з Алексом підійдемо до священика для благословення і напуття. Потім ми з ним ще перейдемо до храму без гостей і до них приєднаємося тільки на святкування. Мама так і не сказала, що буде в храмі.

Гості мовчали, навіть діти, що було дивно. Коханий взяв мене за руку і підвів до священнослужителя Єдиного. Той на нас уважно подивився і почав читати напутню промову. Наприкінці якої вимовив:

— А зараз ми перейдемо до храму, і боги вас перевірять. І вже від їхнього рішення залежатиме, прийдете ви як чоловік і дружина чи просто друзі.

Моя посмішка стала натягнутою. Алекс трохи сильніше стиснув мою руку. Перейшли порталом. Храм величний, з височенною стелею і легкою напівтемрявою. Наші кроки розносилися глухою луною.

— Занурте ваші руки в чашу істини, — сказав священнослужитель.

Я тільки зараз зрозуміла, що ми з Алексом руки не відпустили. Чаша була в половину нашого зросту і здавалася порожньою. Але варто було опустити в неї руки, я зрозуміла, вона наповнена найчистішою водою, і та була крижаною. Шкіру на обох зап'ястях стало палити, я навіть поморщилася.

— Можете дістати руки. Вітаю, ваш союз благословили подвійними браслетами. Це рідкість, — це вже було сказано тихо.

Алекс одразу згріб мене в обійми і почав цілувати.

— Гей, чоловіче, не ламай дружині зачіску і макіяж, — весело сказав священнослужитель — Давайте я вас поверну рідним.

Вдома нас одразу оточили, і Алекс при рідних одягнув мені браслет на праву руку. А потім я йому одягла його весільний браслет. І ми показали татуювання, які з'явилися на обох руках.

— А чому їх дві? — запитала Іза.

— Тому що їх Єдиний відзначив, — сказав священик дівчинці.

— Красиві, я теж такі хочу!

— Прийде і твій час дитя.

— Цілуйтеся вже, дозволяю! — сказав старший брат — Але кошенят, після закінчення академії!

Ми на його слова тільки розсміялися. Швидко поцілувалися з Алексом, і я чмокнула Дерека в щоку. А потім і зовсім міцно обійняла.

— Моя маленька сестричка.

— Ну, почекай трохи, буде ще одна маленька сестричка і братик, — сказала йому весело.

— Що?! Ти знала, хто в мами!

— Ой, а вам не сказали?

— Думала їм сюрприз зробити. Сказала просто двійня.

— Януше, ти теж знав? Хоча кого я питаю, знав.

— Що ти панікуєш, брате? Ми вже досвідчені батьки, — підморгнув йому Ронбер.

А в нас за планом були гуляння в кафе і фотосесія в парку поруч із кафе. До того ж у фотосесії всі брали участь. Старості мої брати занудьгувати не давали, а малятко Іза часом за ним хвостиком бігала і просила підняти вище, щоб все було видно.

— Мала вибрала собі нову няньку, — сказав із розчуленням Дерек. — Януше, не хочеш йому ще свою доньку дати поняньчити, хлопець добре справляється.

— Моя спить і нікого не чіпає.

Я пораділа, що відстояла сукню без корсета і туфлі на маленьких підборах. Тому що ноги вже боліли, а голова йшла обертом. І з тим, скільки ми фотографувалися, вже ледве вдавалося вичавити з себе посмішку. А шлунок починав бурчати і вимагати їжі, якої не було з вечора.

— Я скоро зомлію з голоду, — повідомила чоловікові.

— А я кого-небудь загризу, вже ледь тримаюся, щоб не покусати.

Лішкорт підійшов до моєї матері і сказав:

— Пора завершувати фотосесію, молоді вже з останніх сил тримаються і будуть на фотографа кидатися.

— На відміну від трійці моїх старшеньких у них просто ангельське терпіння. Хлопчиків на годину вистачило.

Мама підхопила невеликий кошик із закусками і вручила його чоловікові. Батьки підійшли до нас з посмішками.

— Ви добре тримаєтеся. Думаю, час вас годувати.

— А ми вже думали фотографом закусити, — усміхнувся криво Алекс.

Фотограф завзято посміхнувся і підморгнув нам.

— Головне ви втрималися, а то на попередньому весіллі ледь не зжерли. Не люблю цю традицію морити голодом молодих.

— Це перевірка витримки, — сказав батько Алекса — І наші молоді просто чудово впоралися.

— А то, ми стільки років тренувалися, — парирувала я і дістала по м'ясному кошику.

Одну відразу чоловікові в рот засунула. Мені навіть пальці облизали. Я тим часом другу швидко прожовувала.

— Коли нас нормально погодують? — запитала, згодовуючи Алексу ще кілька м'ясних кошиків.

— Зараз уже йдемо, — мама з розчуленням дивилася на нас з Алексом. — Ви такі милі.

Кожен із батьків обіймав свою дружину і на нас дивилися з посмішкою.

— Ми сьогодні переходимо в будиночки?

— Так, — муркотнув Алекс і забрав у мого батька кошик з їжею.

Тепер уже мене з рук годували. Перекус якось занадто швидко закінчився. Ми витерли руки вологим рушником. До нас уже бігли діти. Іза керувала Рорком, сидячи в нього на руках. Побачивши їх, трохи очманіла. Староста спокійно сказав:

— Мені не звикати, вдома молодші сестри, теж на мені їздять.

У кафе вдалося трохи відпочити і поїсти спокійно. Потім була частина з привітаннями та побажаннями. Нам багато хорошого бажали, про кошенят, всі як змовилися, бажали, але після закінчення мною академії. Ми з Алексом тільки посміхалися з цього, а після привітань були танці і продовження фотосесії з гостями.

А коли почало темніти, нам відкрили портал до будиночка, в якому ми відпочиватимемо найближчий тиждень. Наші речі перенесені туди ще минулого вечора і навіть готової їжі на кілька разів поїсти. Алекс одразу мене обійняв, і ми самовіддано цілувалися, поки не почали боліти губи. А в мене ще й голова почала паморочитися.

1 ... 141 142 143 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"