Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

так тепер у звукових!.. усі його гукають, він мовчить… він не зірка, га! учорашнього дня!.. скажіть-но! скажіть!.. він…

Вона добре його знає…

— От, наприклад, у «Ґупі-сині руки[183]» нічого не каже… скільки б вони не гукали! або, наприклад, у «Бароні Сольстрісі» чоловік із п'ятдесят його гукає!.. а він так само… як за столом!.. отам!.. ані руху!.. ані пари з вуст!.. як у німому кіно!.. він грає, як у німому! та ж манера!.. може, хоч слово скаже?.. два слова… не більше!.. Я тричі ходила на «Барона Сольстріса»!.. спочатку біля нас, на Жонк'єр… потім на Піґаль… потім на вулицю Курсель, з племінницею, до «Електри»… ані слова!.. усі навколо гомоніли, як у театрі… справді!.. а він ні слова!.. він був великим артистом у німому… у звуковому він ще краще!.. зачаровує! я ще раз піду на «Барона Сольстріса»! учетверте!.. навіть сама!.. а раз навіть полаялася, до речі!.. хтось казав: він мусить говорити! а я кажу: ні, не мусить! Але докторе!..

— Що?

— Він не в Берліні?

— Звісно, не в Берліні!

Оттав заперечує… та хто сказав у Берліні? цікавиться!.. що вона торочить, стара сорока! дурепа! Оттав раптом розлютився, який у біса Берлін! Норбер — це його «друцяка»! теж! щоб усі собі затямили!.. добре затямили!.. вона не знає що говорить! дурепа! потолоч! розізлила Оттава!.. он як! Бо він, він Норбера бачив! на власні очі бачив!.. і не пізніше, як того тижня!.. ясно бачив!.. абсолютно та ж постава, сидів, нерухомо, так само! у фраку, як є! на лаві у сквері імені Ежена Карр'єра! не пізніше як у п'ятницю по обіді! отак! для певності ще гукнув йому зі свого ваговоза на газі:

— Норбере! Норбере!

Норбер не відповів! як от тепер!

А стосовно хто знає!.. звиняйте! звиняйте! Оттав такого не потерпить!.. ніхто його не знає ліпше, як він сам!

— Знаю його трохи краще від вас! від вас усіх! уже двадцять років знаю! коли він у роздумах, то як скульптура!

Відчуваю, зараз знову буде сварка… «хто?.. кого?… кому?.. що?… ідіот! дурепа!»

— Замовкніть, ви, брудна ганчірко!

Це він сказав!.. Гай-гай, обоє мене вкрай дотиркали!.. лють мене бере, безмежна, розтуди вас так усіх! терпіти несила!

— Він бомб не чув!.. от було б дивно! скоріше!..

Втручаюся!.. остобісіли балачки!.. не можу стриматися!.. беру її за шиньйон! її! брудна пліткарка, все вона знає!.. трушу її! зараз іще про щось дізнається!

— Двірничко!.. двірничко!.. ходіть-но!.. сюди!.. погляньте у ванну!.. подивіться!.. лізьте туди! залазьте!.. пірнайте!.. пірнайте!..

Показую їй, де саме!.. отам!.. не бійтеся! двері ліворуч!

Нехай подивиться!

— Другі двері!.. не стійте у передпокої!.. тут самі протяги!.. де ваш дзвіночок?.. калатайте ним, біс його бери! дзвоніть! і всю пошту! отам! отам! покиньте! вам заважає моя пошта!.. потім позбираємо!.. вона не полетить!.. але йдіть! дзвоніть!.. сміливіше!.. щоб вас чули!.. на Сакре-Кер уже немає дзвонів… ви до речі!.. лишився тільки ваш дзвіночок!.. будіть усіх!.. нехай не сплять!.. дзень-дзелень! дзень-дзелень!.. а ще служниця, двері напроти!.. не забудьте!.. під посудом!.. і Норбер у вітальні!.. Король німого!.. він не хропе! а прикидається! сама стара хропе! у себе в ванні! ви її вчора бачили? яка гарна!.. дзвоніть! дзвоніть! дзень-дзелень!.. волію вас чути!..

— Так! так, докторе! але ж унизу, там пані Норманс під столом!

Чого вона знову це торочить, от ненормальна!

— Замовкніть, стара шкапо! заразо зморшкувата!.. хочу чути тільки ваш дзвіночок! я вам не кажу про пані Норманс! не кажу про її огрядного чоловіка!.. не кажу про Армеллу де Зейс! ні про бальзам! ні про Мімі!.. ні про Родольфа, руйнівника драбини! ні про своячку! ні про двох убивць згори, котрі потрощили мені скроні! ні?.. ні про Батіньольську товарну станцію!.. ні про провалля під ліфтом!.. ні про абсенти у підвалі! вельми добірні, це вам відомо! ті, що були ще до чотирнадцятого! крадійко негіднице торбохватко! дзвоніть-но у дзвіночок і дзелень! і мовчки! роз'їдена сечею смердюча аміачка пиячка донощиця крадійка щуриха провокаторка, що гірше не знайдеш!.. дзвоніть-но у дзвіночок! і ні в що інше!

Отак я її терпіти не можу, цю стару почвару, бач, припхалася!.. та зараз посміємося!..

— Калатайте дзвіночком!.. теленькайте!.. сильніше! гучніше!.. калатайте!

Оттаву набридли наші балачки!..

— Годі базікати! ти тут загруз! га? спускаєшся? лишаєшся?

Хоче зрозуміти… гаразд!.. рушаймо!.. мушу залізти на нього!.. озираюся…

— А Туанон? Туанон? де Туанон?

Справді, Туанон?.. це серйозно… Туанон!.. усі спускаємося! недотепи! недотепи! але де це капосне дівчисько?.. унизу на нас пантрує?.. з батьком, а той зі своєю командою?.. на щастя, маю ясний розум!.. щойно ступаємо за двері!.. хапаю ключницю за шиньйон!.. трушу її голову!.. щоб сказала!.. трушу її, як вона трусила дзвіночком…

— Ти Туанон бачила, га, кажи, негіднице!

Насправді справа вкрай серйозна з Туанон!.. схоже, це підступна пастка!.. і на нас унизу пантрують?.. удесятьох?.. чи, може, удвадцятьох?.. а двірничка прийшла пронюхати?.. що тут до чого?.. а Мюрбат і всі інші під брамою?.. і, мабуть, усі сусіди?.. з обох будинків?.. така собі пастка підступна?.. «Мюрбат і Ко»?

— Зраднице, готуйся до смерті!.. зараз полетиш з вікна!

От як я з нею розмовляю!

І плюх! плюю їй у пику! хапаю за руку! щоб не втекла!

— От для чого припхалася! пронюхати! донощиця! зараз у мене за вікном дзвонитимеш у свій коров'ячий дзвіночок! Оттаве! Оттаве! поможи!

Потребую допомоги! самотужки не впораюся! Оттав мусить допомогти… але чорта з два! стає між нами!

— Не треба, Фердінане! не треба!

Умовляє!.. він мене вмовляє!.. заспокоює!.. мовляв, досить лютитися, усім! а що мене до відчаю довели, усі! тепер я лютую! я лютую! тримаю справжню мерзотницю, її буде покарано! почвара з віником! нишпорка! потолоч! лютую! лютую!..

— Фердінане! Фердінане! стривай! одумайся, Фердінане!

Іще чийсь голос! іще один, щоб я одумався! чий же?.. овва! Норберів! Норберчик особисто! підвівся зі стільця… у вітальні!.. от він!..

— Ще хоч слово, задушу!

Отак йому відповідаю… чітко! проте від моїх слів йому ні холодно ні жарко…