Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

під рукою нашою, і володієш ти усім домом. Не сміє ніхто увійти до нас, ані почути бесіди нашої, ані діла нашого бачити. Якщо ж, мужа мого боячись, не хочеш цього зробити, то я його заморю, давши отруту". Чистий же юнак, бережучи себе від гріха, непереможний душею і тілом, у таку бурю не занурився, але все, що вона сказала, відкинув від себе, ради страху Божого, і цнотливим влаштуванням відповів їй преподобними словами: "Не маю вчинити гріха цього з тобою, пані моя, — Бога боюся. Господар весь маєток свій передав мені: у домі і на полях. І нема такої речі, яка б не була в моєму володінні, окрім тебе, пані моя. Неправедно таку любов господаря відкинути і вчинити в його домі настільки погану річ. Ще ж і Бога прогнівати, який бачить усі таємниці людські". Ці преподобні слова промовляв Йосиф до пані своєї, навчаючи і забороняючи. Змія ж та зовсім не послухала, але більше розпалилася пристрастю насолоди, яка в ній кипіла, і вичікувала години, і часу зручного шукала, бажаючи змусити Йосифа до беззаконня. Бачив же Йосиф жінку, що хоче його звабити, підносив очі свої до Бога батьків і часто молився, кажучи так: "Боже батьків моїх, Авраама, й Ісаака, і Якова, визволи мене від біди цієї, ось-бо Сам бачиш несамовитість жінки, яка мене хоче заморити таємно діянням злим. Владико, що врятував мене від убивчих рук братів, визволи мене і тут від звіра цього лукавого, щоб не був я злими ділами відчужений від батьків моїх, які люблять Тебе вельми, Господи". Так молячись і зітхаючи, прикликав з любов'ю Якова: "О Якове, батьку мій, помолися належно за мене до Бога. Помолися, отче, бо велика боротьба піднялася на мене, яка хоче розлучити мене з Богом. Ця-бо від жінки гріховна смерть гірша від тої, яку брати мені влаштували. Та-бо смерть тіло моє убити хотіла, ця ж смерть душу хоче відлучити від Бога. Знаю ж, батьку, що молитви твої зійшли до Бога святого за мене, і через те вирятуваний я зі смертної ями, ти бо й нині за мене знову помолися до Вишнього, щоб визволений був я з гріховної ями, яка трапилася перед дитиною твоєю, — від жінки, кажу, яка не має сорому ані страху Божого. Коли до братів своїх прийшов, були вони мені як звірі і відкинули мене від тебе, як дикі вовки, але ось знову тут зустрів мене инший лютий звір. Помолися, преподобний, за свого сина Йосифа, щоб не помер я душею перед Богом нашим". Щодня лестила йому пані, але Йосиф її слухати не хотів, вона ж шукала години зручної, щоби насильно до себе притягнути його. Було в один день: прийшов Йосиф у дім задля якихось потрібних справ, і трапився такий час, коли нікого з домашніх не було вдома. Пані схопила його за одяг і тягнула до себе на ліжко, безсоромно оголюючись перед ним і примушуючи до беззаконного змішання. Цнотливий і святий юнак, бачивши превелику безсоромність жінки тої, відвернув лице своє від безсоромности її і вирвався силою від неї, залишивши верхній свій одяг в руках її, вибіг геть, так розірвавши всі сіті диявола. Як-бо орел, побачивши ловця, вище злітає, так і Йосиф вчинив, утікши з жіночих рук, щоб не померти гріховно, зловленому її сітями. Жінка ж, бачивши, що втік Йосиф із рук її, осоромилася вельми, разом же і перелякалася, і була у страху великому, і думала, як би то збрехати на праведного і словами лютими наклеп скласти на нього перед мужем своїм, щоб, почувши, чоловік розпалився ревністю і люттю й убив Йосифа. Говорила собі жінка: "Краще нехай помре Йосиф, і я прийму полегшення, бо не можу бачити в домі моєму такої краси, насолоди якою позбавлена, і зневажена від нього". Піднявши голос великий, жінка прикликала рабів і рабинь і сказала їм: "Чи бачите, що зробив раб той, жид? Муж мій поставив його над усім домом, він же захотів і мене знасилувати безсоромно. Не досить йому влади над моїм домом, але і мене хотів відняти в мужа мого. Прийшов до мене, кажучи: "Будь зі мною". І закричала я голосом великим, як же ви чули. Він же настрашився, покинув одяг свій у мене і вибіг геть". І всі, що те чули, дивувалися такому несподіваному ділу, ніхто ж бо не сподівався, що Йосиф такий безсоромний. Коли ж прийшов муж її із царських палат, вона, взявши одяг Йосифа, показала мужеві своєму, звинувачуючи його, наче цнотлива, і говорячи: "Привів ти хлопця-жида насміхатися з нас. Чи ти намовив його, щоб таке мені, жінці своїй, чинити на сміх і ганьбу? Побачивши мене саму вдома, насилувати мене захотів. І якщо б я не підняла голосу свого, і домашні коли б швидко не прибігли до мене, здійснив би ґвалтом діло беззаконне. Не змогла б я, немічна, вивернутися з рук його сильних. Але коли бачив, що я сильно закричала, і почув тупіт домашніх, які бігли до мене, тоді він утік від мене і одяг свій покинув". Такі брехливі слова жінки своєї чуючи, Потіфара зразу повірив. І, великого сповнившись гніву, звелів Йосифа закованого вкинути у в'язницю, не згадав навіть благословень Божих, які були в домі його і в полях завдяки Йосифові. Ані не перевірив слів, чи правдою сказане є, але зразу вимовив присуд неправедний на праведного і невинного хлопця. Бог же Авраама, й Ісаака, і Якова, випробовуючи серця всіх людей, з Йосифом був і послав на нього свої щедроти, щоб знайшов він благодать перед сторожем в'язничним. І жив полегшено: не покидає-бо Господь тих, що бояться Його. І був Йосиф у в'язничного сторожа в довірі, як же і в Потіфари, — усе йому в'язничний сторож поручив, бачивши його у всьому вірного. Після того згрішили перед фараоном, царем єгипетським, два мужі, які служили йому, — старший над хлібарями і старший над виночерпіями. І розгнівався вельми фараон на рабів своїх гнівом, і звелів вкинути їх до в'язниці, в якій Йосиф був. Поживши там декілька днів, бачили обидва мужі ті сон в одну ніч: кожен з них бачив сон, який передзнаменував те, що має незабаром збутися. Преподобний же Йосиф служив їм, бо були мужами поважними. Як звично, увійшов до них зранку і, бачивши їх збентежених і печальних, спитав, кажучи: "Чому в панів моїх лиця понурі нині?" Вони ж сказали йому: "Цієї ночі обидва, кожен