Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

— Ви й справді Естер Кіра?

— Авжеж, дитино, вона і є. А Латіфа-султан — твоя кузина, бо вона правнучка найкращої подруги моєї любої пані Чири Фірузі Кадін, другої дружини вашого спільного прадіда. Ну ж бо, мої дочки, ви маєте потоваришувати так само, як товаришували вони.

Дві молоді жінки якусь хвилину дивилися одна на одну, а потім Латіфа протягнула руки назустріч Кат.

— Ходи сюди, Інчилі. Щоб я допомогла тобі, ми маємо бути подругами та довіряти одна одній.

Кат узяла її дві долоні своєю рукою.

— Мені було дуже страшно, — мовила вона. — Тепер уже більше не буде, адже я знаю, що в мене є подруги. Дякую тобі, Латіфо, і вам також, Естер Кіра.

— О дитино, — мовила Естер Кіра, — яка ж ти схожа на мою пані Чиру, коли всміхаєшся. Але без усмішки я б тебе не впізнала.

— Кажуть, що я схожа на матір моєї прабабусі, — відповіла вона.

Троє жінок посідали навколо низького столу, і старенька пані нахилилася вперед.

— Твій чоловік, моя люба, і досі в безпеці в Неаполі, хоча стримати його й твого капітана охорони було нелегко. Коли твоя ласка, напиши кілька рядків, що заспокоять його, а я простежу, щоб той лист дійшов. Нам іще потрібно обміркувати твою втечу. Але май терпіння. Ми це зробимо.

— Мою служницю захопили разом зі мною, Естер, і вона має повернутися зі мною. Я не можу кинути її напризволяще.

Естер Кіра безпристрасно знизала плечима.

— Викрасти одну неможливо, викрасти двох лише трохи неможливіше.

Раптово двері розчахнулися, і до них увірвався Цикалазаде-паша. Латіфа й Кат швидко повставали й граційно вклонилися.

— Естер Кіра! — вигукнув візир. — Мені сказали, що ви виткнули носа з дому, стара подруго. Що ж привело вас у мій будинок?

— Я прийшла поглянути на цю нову красуню, що полонила твоє кам’яне серце, мій господарю. І Латіфа-султан розповіла мені, що чутки, які ширяться містом, правдиві. Ти справді взяв другу дружину. Я просто чудово провела час, оточена увагою твоїх дружин, як слід потеревенивши з ними.

Візир, аж світячись радістю, владно обійняв двома руками обох молодих жінок.

— Сам султан може позаздрити такому щастю, правда ж, Естер? Хіба ж моя Латіфа не найсолодша? — Принцеса з обожненням дивилася на чоловіка, який поглянув на неї ласкаво, але лише на одну мить, а потім узявся їсти очима Кат. — А моя Інчилі хіба ж не рідкісна, вишукана коштовність?

Естер Кіра помітила, якою натягнутою була усмішка, що її Кат звернула до Цикалазаде-паші, і як напружилося її тіло. «Ця жінка може витримати будь-що, — мовила вона подумки. — Ми її повернемо додому, до її чоловіка».

Вона підкликала рабиню, що допомогла їй устати.

— Я мушу йти, мої любі. Дякую за вашу гостинність. — Вона обернулася до візира. — Ви дозволите своїм двом дружинам прийти погостювати в мене, правда ж, мій господарю?

— Звичайно, Естер, звичайно! Насправді я певен, що моя Інчилі рада буде можливості вийти в місто. Вона страждає в ув’язненні, правда ж, моя голубко?

— Зовсім трішки, мій господарю Цико, — м’яко відповіла вона.

— Тоді я скажу Гаммідові, щоб дав вам обом дозвіл подорожувати містом для закупів і гостювання, коли тільки забажаєте — звичайно ж, у закритих паланкінах і з належним супроводом. — Хоча він звертався до них обох, бачив лише Кат. — Ходімо, Інчилі, — сказав він, — я жадаю твого товариства. — Він іще раз поглянув на Естер. — Ви надаєте честь моєму дому, моя подруго. Дякую, що прийшли. Латіфа подбає про належний супровід для вас. Ходімо, Інчилі! — І вони з Кат пішли.

Залишившись наодинці, Латіфа тихо мовила:

— Бачите, що з ним діється, Естер? Він шаленіє від неї. Він проведе решту цього дня, вечір та всю ніч у її товаристві. Тільки накази султана можуть відірвати його від неї.

— Вона його не кохає, моя принцесо. Вона поки що примирилася зі своїм становищем, лише для того щоб вижити й утекти. Вона викувана з тієї ж сталі, що й Чира Гафіз. Я помітила заповзятість у її очах і міцно стиснуті губи, такі самісінькі, як були в моєї любої подруги.

Латіфа зітхнула.

— Вона таки неймовірно красива. Не дивно, що Цика її покохав.

— Краса, пхе! — чмихнула старенька. — Краса — це квітка, що швидко в’яне, моя дитино. Якщо візир кохає в ній лише її красу, то він просто бовдур. Як і її прабабуся, Інчилі — неймовірно глибока жінка. До того ж ти, мов викапана, схожа на Фірузі Кадін, моя люба, а її вважали такою самою красунею, як і Чиру Гафіз. А тепер, дитя моє, мені справді час іти. Допоможи мені дістатися до мого паланкіна.

І, спираючись на Латіфу-султан, Естер Кіра вийшла з двору.

Розділ 54

Великий візир наполягав на тому, щоб його друга дружина залишалася зовсім оголеною, коли вони опинялися на самоті в його чи в її спальні. Її темне золотаве волосся було зачесане назад і заплетене в одну велику косу, переплетену стрічками, оздобленими коштовним камінням, їй було дозволено носити тонкі золоті та срібні браслети на руках і ногах. Вона мала прислуговувати йому, без жодних заперечень виконувати всі його забаганки. І вона це робила, подумки усвідомлюючи, що лише так зможе вижити. Зовні Кат була стримана й спокійна, проте всередині в неї від кожного приниження спалахувала лють. Цей раптовий переліт людини з її кругозором у давно минулі часи, коли жінок вважали менш цінними, ніж коней, виявився для неї страшним ударом.

Коли Цикалазаде-паша бажав Інчилі, усі інші раби негайно забиралися від нього. Йому особливо подобалося, як вона прислужувала, коли він купався. Вона мала залазити до нього в теплу воду й ніжно відмивати все його тіло милом із солодкими запахами. Потім вони втирали в шкіру одне одному духмяні олії. Завершення такого купання щоразу було дуже передбачуваним.

Кат анітрохи не лестило те, що візир так нестримно, невпинно її жадає; навпаки, вона почувалася приниженою. Те, що вона мала залишатися оголеною, ображало її, як і обов’язок задовольняти всі хтиві примхи її володаря. Він був невситимим, часто брав її тричі або й чотири рази за ніч. Лише завдяки нездоланній силі духу та шаленому бажанню втекти Кат вдалося не зламатися.

Найважливішою для Кат була її дружба з Латіфою-султан. Знаючи, що вони кузини, Селім І — їхній спільний пращур, а їхні прабабусі були найкращими подругами, вони просто не могли не потоваришувати. Латіфа переповідала Кат історії, що їх