Станіслав Вінценз - На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари), Станіслав Вінценз

краще не питай. Якби його хтось несподівано побачив, то нещастя відразу готове. А питаєш, який він? Як сто євреїв у купі. Та що я кажу — як тисяча євреїв у купі! Страшний жидисько, обертає сльозавими очиськами, руками молотить невпинно, сам до себе хрипить грізно. Видно, що проклятий! І ще росте, весь час росте, заступає сонце. Тьху, щезни, бідо!

Забобонні спльовування прокотились колибою: тьху, тьху, щезни, бідо!

Томашевський пронизливо захихотів, щоб похитнути Матаргу, але його компанія, хоч також підсміювались, була несподівано заскочена все новими ідеями Матарги, тож ще й самі не знали, як його заткнути. Тимчасом Панцьо вирвався з кутка і почав вовтузитись. Матарга занепокоївся, а Панцьо, підбігаючи до ватри, агресивно дзявкнув:

— Па-пароходами чи па-паровозами, а Вічний Жид давно прилетів, політав і щез. Але це дурниця! Ще й не такі електрики, не такі вози-паровози-огневози-громовози на вас налетять. Спопелять вас на місці, не встигнете й оглянутись.

Матарга відкрив рота, чи то не зрозумів, чи то злякався:

— Хто? Вічний Жид? Тож і я кажу…

— Ка-кажу ж, ніякий не Жид дурний, а сам головний кі-кінець. Це піде rapid[69]!

— Який ще кінець? — занепокоївся Матарга.

Панцьо вистрелив не затинаючись:

— Кінець світу, з дня на десь, вирахуваний за календарем.

Матарга глибоко зареготав, немов заіржав. Відчувши успіх, він захищався цілком вправно:

— За календарем? Панове, таж з календаря вичитують погоду, а що не вичитають, все брехня, все навпаки.

Панцьо розкашлявся, потім знову розкричався, шмагаючи Матаргу солдатськими словами:

— Матарго, такий з вас файний кутасисько, вирощений, як ялинова башта! То не робіть з себе залуплину хуйовину! Соромтеся трохи своєї дурноти. Погода з календаря — це дурні книжні балачки, це так. Але Юрій, чи Великдень, чи свято Петра, це, мабуть, певне? Вирахуване що до години, чи ні? Так само і кінець світу. Я одного разу на власні вуха чув такого тупака із носом закрученим, аж до самої губи, а він мені з вашої Біблії святої-крутої з точністю вирахував: чотири вози-огневози, а той з чорними кіньми із заходу сонця прямо на північ туди до вас привалить. Все це сам ваш Бог накрутить. Розлютиться, заричить, чорта за візника поставить і кинеться на вас, як лев. І відразу ж примчать громовози, вогняний потоп.

Фока дивився на Панця здивовано. Тихо прошепотів:

— Для чого ви це все вигадуєте?

Панцьо важно посміхнувся:

— Аби якнайшвидше сідали на дараби і рятувалися до Румунії. Зараз — вже.

Зворушений, а навіть потрясений Вітролом видобув стогін з глибини грудей:

— Спаси, Боже! Кінець з календаря! Про кінець світу я чув, але щоб так швидко і з календаря. Видно, правильна кара і в самий раз. То чого ж утікати? Пхатися під громи і під вогняних коней?

Панцьо викрикував без запинки:

— Ви щось там чули, але завжди не те, бо ви ніколи нічого точно не знаєте. Це найважливіше і це запам’ятайте собі: кінець світу не зі сходу, ані не від сонця валить, а проти сонцеві із заходу. Зрозуміли? Звідти їде Янтихрист на чорних конях. Тож ви втікайте якнайшвидше водою до Румунії, там трохи перечекаєте, то може вам і пощастить.

Колиба замовкла, а Панцьо, вважаючи, що цей номер йому вдасться, докинув ще голосніше:

— Слідкуйте за календарем відразу після Юрія! І скоро почуєте з вітру такі слова… — Панцьо зробив перерву, вичікував.

— То яке ж слово, яке слово? — шепотіли тут і там.

Панцьо відкрив таємницю у півголоса:

— Гарма — годон! — Це вже, вже.

— Гарма — годон, гарма — годон, — прошелестіло по колибі.

Хоч Панцьо і мав щирі наміри, та з Вітролом не виграв. Бо той встав переляканий, знову сів, знову встав і нарешті видихнув з глибини грудей:

— Гарма — годон, ні, не варто рятуватися, краще загинути в хаті разом з усіма.

Зате Матарга, хоч і був у відступі, то завзято захищався:

— Дим! Ви знову нам в очі диму напускаєте. Кінець світу? Досі ніхто не бачив жодного кінця і не побачить. Вічний Жид — це інша справа, бо подумайте лиш, де пробіжить Вічний Жид, там трава вигорить, а від цього відразу голод і війна може вибухнути. От вам і кінець. Вас не випустять додому, ніколи не повернетесь до хати.

Мандат вперто захищався від страху:

— Для чого нам ці страхи? Кінець чи Жид, як біда має прийти, то нехай приходить, але не треба її шукати. Сиди тихо дома і не рипайся.

У Фоки вже закінчувалися сили. Громив, як ніколи до того:

— Зламайте шию! Самі брехні, сама дурнота! Не тріпайте мордами, а з інших не робіть дурнів.

Савіцький і Петрицьо стали обабіч Фоки, заспокоюючи його. Підійшов теж і Томашевський, зневажливо міряючи поглядом рубачів. Ще стримувався, аж врешті верескнув у дикому розпачі:

— Але ж це стерва! І ви таких тримаєте для лісової роботи! Сам гній і тільки до гною годиться. Вибити по морді і прогнати батогами.

Щойно він це видихнув, як Мандат наскочив на нього ззаді і так врізав йому по пиці, що Томашевський впав на весь зріст. Звідти і звідси бурхливо загукали:

— Убив, убив.

Створився небачений хаос. Жаб’ївці зіскакували з підлоги і з підстилок, і бистречани і жаб`ївці хапалися за сокири. І блискавично Фока, Кочергани, Андрійко Плитка, Цвилинюк та інші загорожею стали посередині, щоб не допустити до небезпечної бійки. Жаб’ївці гарячково верещали:

— Мандат з Мандатів! Бандит з Радула! Пов’язати! В кайдани! До суду! На шибеницю!

Мандат перелякався, як хлопець. То припадаючи до землі, то пролазячи накарачках поміж колінами інших, то перескакуючи через тих, що ще сиділи, вирвався від погоні, вискочив з колиби і втік. Фока гнівно звернувся до Вітролома:

— Гарний з вас керівник, нема що й казати. Дякую вам за все.

Вітролом був близький до плачу.

— Ми вас не гідні, — зойкав він, — дєдику наш любий! Порубайте реваші, або спаліть. Скасуйте карби. Заплатите, скільки буде ваша ласка, і коли буде воля. А ми візразу раненько по хатах, щоб бути вдома ще перед Юрієм.

5

Та Фока ще притискав твердо:

— Але ж совіть, ваша совість?

Вітролом скривився, не відповідав, а Фока не відступав:

— Де ж вона, у вас у грудях, чи там у хаті, за печею?

Вітролом зігнувся вполовину, скаржися з глибини грудей:

— Коріння в хаті, до коріння й повертайся. Ви ж чуєте, що світ закінчується. Нічого не вдієш. Божа воля. А ми до жодної партії не належимо, ми тут на краєчку світу, на останньому краєчку свободи. То де