Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

13. ВЕСПЕР, фінал

Все вирішиться тут.

 

Сморід стояв у каналізації просто дивовижний.

Ітановий надприродний нюх від нього мало чи не волав і майже фізично загортався у себе. То ж він закрив його рукою і намагався якнайменше дихати, Стіву у цьому плані було легше але не краще.

Зараз був день,  рушили одразу після того як усі розійшлись по кімнатам. Зроблено це було аби ніхто за ними не пішов.

Марія не могла бо вона вампірка, інші просто спали. Але ж Кайла була необхідним елементом цієї місії, як з цим бути?

Руни і портали, збирались її покликати лише для бою з Орфейном, а потім одразу спровадити, нема їй сенсу тут помирати і бажання такого вона не мала, тож на цей крихкий план погодилась. Та було у її тоні і очах щось, через що у ведмедя виникло недобре передчуття.

Згідно тим картам, що виявились у Стіва, він планував проникнення каналізацією ще задовго до того як дізнався про прохід від Марії, вихід до вежі мав бути десь поряд і напрямок лише підтвердився коли вони набріли на трьох вартових.

Бою не було.

Одному швидко розідрав горло Ітан.

Іншим двом влучили проміж очей кулі Стіва.

Віднайшли, одразу після того як потік нечистот вивів їх просто до гівноспаду (водоспаду). Великі, залізні двері, глибоко під землею, певно мали вести прямо до підземного лабіринту ВЕСПЕР, його глибинних рівнів.

Але ж вона була і закритою, кігті Ітана не взяли цю сталь, немов та мала якийсь магічний захист, а усі навички Стіва у зломі не коштували і ломаного гроша, бо ж тут не було ані ручки ані замка.

З-за цієї пласкої, немов злиток металу масивної двері долунав шум, один в один схожий на шум роботів-хірургів на заводі протезів. А вони вдвох застрягли.

- Є ідеї? - запитав мисливець.

- Ні.

Викликати Кайлу було зарано і перевертень не знаючи що з цим вдіяти, обмацував двері, намагався нащупати бодай щось. Не подіяло, єдина його рука не знайшла нічого.

- То перетворись, може тоді вистачить сил аби пробити її.

Для цього теж було ще зарано, особливо гарчати і кричати від болю у каналізації де ті звуки підхопить відлуння і рознесе по всьому місту та схоже інакшого виходу не було.

Перетворення було болісним як ніколи, до того ж ведмідь перебував у повному розумі, але вже це подіяло. У формі звіра він спромігся відкрити ті кляті двері але навіть так це коштувало неабияких зусиль. Тепер перед товаришами постав довгий коридор схожий на бункер і темний.

Перевертень повернувся до людської подоби, аби вдягтися і аби мати змогу вилаяти Кайлу, на іншому боці у цілковитій темряві стояли чотири фігури, уся зграя, хай йому грець!

- Якого біса!? Ми не так домовлялись!

- Не кричи на неї, бос, то я вмовив.

- І я, - додала Марія, сонна і заспана.

- Не дивись на мене, - буркнула сама ліквідаторка. - Коли сонечко залетіла до нас в номер то я вже сподівалась на трійничок а не на це все.

Трохи осторонь стояв велетень Вебер.

- А на мене чого дивишся? Я ще надто новий у вашій компанії аби щось казати.

Довелось йти підземеллям усім разом і насправді то гріло серця як Ітана так і Стіва, в обидвох теплилась надія, що більшою компанією і шанси на виживання виростуть.

Десь там, вдалині до них доносилось відлуння, праця багатьох операційних столів, холодний шерхіт механіки і дрілей. Перевертні і вампірка відчували кров, троє на запах, одна бачила масоване скупчення крові і воно все наближалось.

Скоро вперлись в тупик, саме там, де за тупиком мав би бути вже той клятий зал. Удари і спроби розбити стіну не дали жодного результату але направо і наліво відкривався прохід в інші коридори, так би мовити Т-образне розгалуження.

Це був дійсно лабіринт з хибними ходами і різноманіттям розгалужень, навіть на рівні поділявся та чогось тут бракувало.

- Мінотавра немає, - розчаровано протягнув Вебер.

Через близько годину блукань щось заревіло, наче то був демонічний віл, котрому ще возити і возити грішників по пеклу. Дивно але вони не помітили і не почули його кров, розбивши стіну прямо поряд з ними, своїми рогами він застав їх цілковито зненацька.

Великий, потворний бик, що бігав на двох задніх копитах. Його безумні очі так і палали жагою вбивства і він вже летів до Марії аби проштрикнути її своїми рогами. На щастя Кайла встигла його відкинути у той прохід що він створив, туди ж в темряву зник і Франц, через секунду вилетівши назад і боляче стукнувся об цеглу. Слідом вбігли Вебер і Ітан, побачили що павутиння міцно прикувало копита великого звіра, але руками він все ще розмахував як і рогатою головою.

Обережно наблизились і спробували атакувати, кігті молодшого його так і не дістали, бо довелось перекинути єдину руку на захист, бо велетенській ріг відкинув його прямо у високу стелю. Вебер же дістався пазурами плоті і уникнув удару у відповідь, якраз мінотавр бив Ітана але завдана рана на очах затягнулась наче її і не було.

- Маю погані новини, - сказав вчений і одночасно з тим мінотавр вирвав ногу з павутини. - Це манантроп!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍