Julybookss - Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss

Ранок наступив надто швидко, майже безжально, розбудивши всю академію своїм святковим дзвоном. Його відлуння розносилося по коридорах, сповіщаючи адептів про наближення години підйому. Цей звук заставив мене повернутися зі світу сновидінь у реальність, поклавши край спокійному сну й налаштовуючи на тонкі колії нового дня. Я відкинула ковдру, дозволяючи спокусливому промінню ранкового сонця засяяти в кімнаті, та піднялась з ліжка з похмурими думками про наближений день. За розкладом, що був виданий мені вчора, на сьогодні заплановано чотири заняття. Я вибралася з-за нашої перегородки із шаф і помітила Мела. Хлопець, схиляючи свою майстерність до безупинного сну, здавалося, тільки розпочинав прокидатися, і  робив це з великим зусиллям.

Я пройшлась поглядом по обличчю Мела, помічаючи кожен його рис. Його світле волосся здавалося переливалося від проміння сонця, додаючи образу яскравість і легкість. Сірі очі, які нагадували туманне небо після дощу, привертали увагу своєю загадковістю. Чітко виразні риси обличчя створювали вираз мужності та впевненості. І хоч його м’язи видавала мужність хлопця, він виглядав так, ніби зійшов з обкладинки журналу.

Юнак помітив мій погляд і посміхнувся, відзначивши відвертий контакт. Я, розгублено посміхнувшись у відповідь, швидко відвернулась і побігла в ванну. З дзеркала на мене дивилась молода дівчина, яка лише щойно прокинулась. Її чорне волосся, немов пелюстки чорного трояндового бутону, скуйовджене після сну, лежало на плечах, ніби вкрилось ніжними росами. Зелені очі, що яскраво виблискували, додаючи живого вогню її вигляду, виділялися на фоні моєї майже підліткової зовнішності. Зілля, яке дала мені Сільва, вже встигло зробити свою роботу: втомленість останніх чотирьох років спала з мого обличчя, надаючи йому свіжості та жіночності.

— Як виспалась на новому місці? – запитав Мел, коли я зайшла в кімнату. – Вчора я приніс твої книги і навіть дістав декілька булочок зі столової. Та коли вернувся ти вже спала, я не став тебе будити.

— Ох, дякую тобі. – щиро відповіла хлопцю. – Здається, сон мене переміг, я навіть не помітила як заснула.

— Готова до першого навчального дня? – поцікавився юнак.

— Вибору в мене немає. – посміхнулась я. – Але я не думала, що навчання почнеться одразу після зарахування.

— Цього року це вперше. Завжди адептам давався тиждень на адаптацію в академії. – впевнено пояснив Мел.

— Звідки ти стільки всього знаєш?

— У мене кузен навчався в нашій академії, він завершив навчання минулого року. – хлопець з теплотою розказував про кузена. – Ми з ним виросли разом, я мав поступати в академію два роки тому, але не вийшло. Тому я тепер 20-річний першокурсник.

— Оу, – здається, я не одна старша за одногрупників. – Будеш найстаршим серед нас. Що ще важливого ти знаєш про академію та наше навчання?

— Не так швидко, – розсміявся Мелвін. – не можу ж я зразу всі козирі викласти. Наберись терпіння, а краще склади речі, поки я побіг у ванну. В нас першим предметом Історія магії та розвиток світобудови, професор Ессер терплячий викладач, але страшно не любить запізнення.

Перше заняття з історії виявилося дивовижно захопливим. Хоча нічого нового я не почула, але професор Ессер був відмінним лектором, який зумів зацікавити своїх слухачів. Його стрункий голос звучав як мелодія, а його жвавість і ентузіазм вкладали в матеріал нові кольори та нюанси. Навіть ті історичні факти, які мені були вже відомі, виглядали по-новому під його керівництвом.

З нетерпінням я очікувала заняття з Екзотичних флори та фауни, адже за минулий рік, проведений у компанії Сільви, я вивчила чимало нових і цікавих видів рослин. Мої досвід та знання, здобуті під її керівництвом, стали для мене справжнім джерелом натхнення. Тепер, стоячи перед дверима аудиторії, я мріяла про захопливі відкриття та цікаві лекції, які навчать мене більш глибоко розуміти різноманітність та загадковість рослинного світу.

— Я б не став покладати такі надії на цей предмет, – загадково відповів Мел без жодних пояснень.

— Не розумію твого скептицизму по відношенню до цього предмету, – я не втрачала оптимізму. – гадаю прийде професор, і ти зміниш свою думку.

— Я не скептичний стосовно ФіФ, мені не подобається професор Торм. – я не встигла запитати хлопця, що він має на увазі, адже в аудиторію зайшов професор.

— Доброго дня, адепти. – його голос відгомонів по аудиторії. – Мене звуть професор Торм і я викладач вашого предмету з флори і фауни. Старшокурсники люблять називати цей предмет ФіФ, я не проти таких скорочень. Радий бачити, що адепток з кожним роком все більше в академії. Жіноча стать нарешті зрозуміла, що чоловіка краще шукати розумного. Та й вам хлопчики буде з ким розважитись.

— Що ви маєте на увазі? – голос дівчини прозвучав крізь смішки хлопців. – Вважаєте, ми сюди поступили заради уваги чоловічої статті?

— Хіба ні? – противно посміхнувся професор. – Адептки вискакують заміж ще до завершення академії, а працюють за спеціальністю одиниці. Вважаю, академії давно пора відкрити факультет «Як задовольнити чоловіка?» або «Як стати ідеальною дружиною?»

— На вашу думку, роль жінки зводиться лише до весілля та «задоволення чоловіка»? – голос подала і я.

— А до чого ще? – погляд професора оцінююче пройшовся по мені. – Я звісно з вами жартую, але в кожному жарті є доля правди.