Юлія Бонд - Я теж її кохаю, Юлія Бонд

Єгор

Юля лежить на ліжку, повернувшись до мене спиною. Її оголені плечі здригаються. Вона плаче, хоч і не видає жодного звуку.

Заношу руку, щоб прибрати волосся, що розкидалося по спині. І відразу прибираю. Навіщо? Навряд чи її заспокоять мої дотики.

І хоч нам було разом добре якихось там п'ять хвилин тому, зараз я гостро відчуваю, наскільки ми чужі один одному.

Відкидаюсь на подушку і заплющую очі. У голові стільки запитань, що я дивуюся, як і досі не озвучив вголос жодного з них.

Чому вона прийшла? Адже я лише провокував її. Не думав, що прийде. Вона здивувала мене. І як? Що далі робитиме? Секс зі мною, потім із чоловіком... Її це не турбує?

Піді мною пружинить матрац і я розплющую очі. Юля встає з ліжка і, прикрившись простирадлом, ходить по номеру, збираючи розкиданий по підлозі одяг.

Я очей від неї відірвати не можу! Бачу її з приспущеним на грудях простирадлом і відчуваю, як унизу живота знову все напружується, твердіє.

А ще я злюсь! Злюся настільки сильно, що тисну в собі бажання піднятися з ліжка і добре потрясти Юлю, схопивши за плечі.

Якого біса вона до мене прийшла? У неї ж чоловік, сім'я… Навіщо вона це зробила?

Я теж добрий, так. Не втримався. Коли сказав їй "Роздягайся", то й подумати не міг, що вона роздягнеться догола. Я міг би зупинити її, але не зупинив. Бо захотів, як колись... От і вся правда.

Поки за суміжною зі спальнею кімнатою лунає шум води, я швидко одягаю пом'яту сорочку та штани. І на той час, коли Юля виходить з ванної кімнати вже теж одягнена, я чекаю на неї, вмостившись у кріслі.

У мій бік вона навіть не дивиться, ніби я меблі чи предмет інтер'єру.

Якщо я тобі такий гидкий, Сабірова, то якого хріну ти до мене прийшла, неодруженому чоловіку в готельний номер?

Продовжуючи вдавати, що мене немає поруч, Юля зупиняється навпроти дзеркала і зав'язує на голові хустку. Я розумію, що це частина маскараду, але ця ганчірка на її голові мене бісить!

– Я відвезу тебе, куди скажеш, – підводжуся з крісла і повільним кроком наближаюся до Юлі.

– Не варто, – хитає головою, а коли я зупиняюся у неї за спиною, Юля підіймає погляд, і ми зустрічаємося з нею очима у дзеркальному зображенні

Дивимося один на одного пронизливо і не моргаючи. У її великих карих очах більше немає навіть найменшого натяку на сльози.

– Ти щаслива з ним? – я не повинен був цього питати, але питаю.

– Щаслива.

Зітхаю. Хочу сказати, що радий за неї та побажати їм із чоловіком сімейного щастя, але у Юлі дзвонить мобільний і я не продовжую.

Юля напружується, дивиться на екран телефону і довго не наважується відповісти на дзвінок. Нарешті Сабірова ставить мобільний на беззвучний режим і вдягнувши пальто, рухається до виходу. Я йду слідом.

Блокую двері рукою, коли Юля намагається вийти із номера.

– Чоловік дзвонив? – Виривається з мене раніше, ніж ми з Сабірової зустрічаємося поглядами.

Юля дивиться на мене з-під лоба, підтискаючи губи.

– Я хочу піти. Відійди, будь ласка, Єгоре, – просить спокійним голосом.

– Ти не відповіла на моє питання.

– Яка тобі різниця? – посміхається вона. - Ти отримав що хотів. На цьому все, Єгоре. Наші дороги розходяться.

– Навіщо ти прийшла до мене? – Все-таки озвучую думки, що не дають мені спокою з того моменту, як Юля тільки-но зайшла в номер.

– Бо ти мене покликав.

– І ти так легко погодилася? – Юля без вагань киває у відповідь, і в мене відмовляють гальма, тому що вже за мить мої пальці стискаються на її руці трохи вище за ліктя: – У тебе таке хобі, так? Стрибати з одного чоловіка на іншого чи що, Юліє? Я не розумію.

Вона зволікає з відповіддю. Намагається вирвати руку з моїх пальців, але я тільки посилюю лещата, явно завдаючи їй болю.

– Якщо ти зараз не відпустиш мою руку, то в мене з'явиться синець. Відпусти, будь ласка, мені боляче, – просить вона тихим голосом і я розтискаю лещата.