Галлея Сандер-Лін - Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін

Власне, саме через неї уся ця весільна метушня і влаштовувалася. Віолетта була повік життя зобов'язана Ярославу, що підтримав у важкий момент і не дав накоїти дурниць. Зараз вона морально зміцніла і готова боротися за свого малюка, на кого б він врешті не був схожий, а вже на пару з партнером це буде зробити значно легше.

– Ярик, звичайно, підметушився... – хмикнула Рита, намотуючи на палець руде пасмо. – Стільки часу ходив навколо тебе колами, нікого іншого не підпускав, а тепер все, застовпив по повній програмі. Жвавий який!

На жаль, Ритка ще те базікало. Тому хоч вона і була Віолкіною кращою подружкою, однопартницею і соклубницею з танців, але правди їй розповідати не можна. Шкода, що Рита на випускному не забарилася. Отримала атестат і злиняла зі свята разом зі своїм обожнюваним Вовчиком. Вова був на два роки старший, якраз закінчив другий курс, вважався не тільки партнером по танцях, а й хлопцем і катав зазнобу на мотоциклі. Так що Віолетта прекрасно розуміла, чому подруга віддала перевагу йому, а не однокласникам.

Деякі хлопці та дівчата з класу і з паралелі теж святкували випускний зі своїми половинами. Напевно, саме тому ніхто не кинувся шукати Віолу. Мабуть, подумали, що вона поїхала відзначати з Яриком (їх з Яром вже давно заочно одружили).

– Гаразд, ти, звичайно, як хочеш, – зітхнула Ритка, дивлячись у вікно кафетерію, в якому вони зустрілися, – але я б на твоєму місці цього не робила. Вірніше, вже не зробила... Рано мені ще народжувати.

– Що? – Віолетта вдавилася чаєм.

– Що чула, – подруга продовжувала дивитися у вікно, ніби не наважуючись зустрітися поглядом. – Думаєш, загублю собі кар'єру через якогось карапуза? Не час мені ще обаблюватися, хочу жити і жити, світ об'їздити. Мене чекають Блекпул, турнір десяти танців, чемпіонат Європи, чемпіонат світу...

– Ти... зробила аборт? – у Віоли не було слів.

– Зробила. І анітрохи не шкодую. Ми з Вовкою після випускного у відрив пішли, не догледіли трохи... – пробурмотіла Рита. – І ось, дві смужки! Добре ще, що в серпні встигла цю справу вирішити, зараз сезон якраз починається...

– Так ось що у тебе була за «поїздка до села»... – зрозуміла Віолетта.

– Ну-у-у... Довелося відлежатися трохи, зате тепер за мною все гаразд.

– А Вовка знає?

– Звичайно ж ні! – жахнулася колишня однокласниця. – І не смій йому розповідати, чуєш?

– Не скажу, зрозуміло! – у Віоли і думок таких не було. – А зі здоров'ям тепер проблем немає? У тебе все добре?

– Добре, добре, Бог милував. А ось ти, подруго... – Ритка знову глянула на Віолетту, і її сіро-блакитні очі примружилися. – До речі, я тобі ще не говорила, але поки ви з Яриком були в медовому місяці, приїжджала твоя персональна Немезида.

Серце Віоли пропустило удар.

– Тимур? – уточнила вона, хоча і так прекрасно зрозуміла, про кого йшлося.

– Еге ж, Гаджиєв. Весь такий із себе...

– І навіщо приїжджав? – Віолетта намагалася не подати виду, наскільки її зацікавили і налякали слова подруги.

– Своїх провідати, речі зібрати перед початком навчання. Тимурчик-то наш разом із партнеркою добре у столиці влаштувався, – з кислою міною повідала Грибанова. – Він в інститут фізкультури вступив, ще й на тренерський факультет, вона дизайнером стати надумала. Будуть з Оленкою продовжувати топтати паркет, але вже на більш високому рівні.

– Нічого, ми з тобою теж будемо дипломованими хореографами! – Віола намагалася мислити оптимістично.

– Ну ти порівняла, подруго, – Ритка сочилася скепсисом. – Тут – це одна справа, а столиця – зовсім інша. Але я йому все висловила!

– Щ-що висловила? – голос Віолетти мимоволі здригнувся.

– Він же про тебе питав... Напевно, похвалитися хотів, що тепер столичний мачо. А я йому і сказала, що ти теж без діла не сиділа: мало того що вступила на бюджет, так ще й заміж за Ярика вийшла. І що у вас малятко намічається. Ух, він так очиськами виблискував! Я б все віддала, щоб знову це побачити! – Рита, судячи з усього, дійсно була задоволена ситуацією.

– Анітрохи не сумніваюся, – помертвілими губами зронила Віола.

Ні, вона зовсім не приховувала від однокласників своє заміжжя, але після всього, що сталося, воліла б, щоб цей конкретний індивід нічого не знав. І взагалі забув, хто вона і як її звуть. І більше ніколи не зустрівся на горизонті. І...

– Так йому і треба, нехай знає наших! – подруга мало не руки потирала від задоволення. – Але чорт із ним, із Гаджиєвим. Ти-то сама і справді народжувати зібралася?

– Зібралася.

– А що тоді з навчанням робити будеш? – тиснула на хворе Рита. – Невже тебе влаштовує заочка? Це ж несерйозно зовсім.

– Не влаштовує, але вибору все одно немає: треба і вчитися, і працювати, – зітхнула Віолетта, допиваючи чай. – Знаєш, скільки всього малюкові знадобиться? Я і так сиджу на шиї у Ланіна, повинна ж хоч копійку в будинок приносити.

– А очі не вб'єш на оцих своїх перекладах? Може, інший підробіток придумаєш?

– І який же? За прилавком з животом? – усміхнулася Віола. – Це зараз його ледь видно, а скоро знаєш який кавунчик буде? – і за інерцією поклала руку на ще недавно плаский живіт. – Ні, я домовилася, що працювати буду віддалено, з дому, і надсилатиму тексти поштою. Так і мені, і керівництву зручно.