Альона Гейруш - Обійми пристрасті, Альона Гейруш

Руслан Андрійович

Розділ 14 
Всю дорогу Вероніка почувала себе некомфортно і постійно совгалася на сидінні.  

- Не терпиться жар спустити? - жартую, а сам дивуюся чому на душі було так приємно та легко. Засмучувало тільки те, що вона ставилася до мене з острахом. Я звик до того, що всі хто зі мною мав справу боялися мене. Проте, мене ніколи це не хвилювало.   

Я був жорстокий, бо ще з дитинства мені потрібно було

вигризати зубами своє місце під сонцем. Результатом моєї безжальності була відсутність у вихованні - любові  та доброти. Адже в дитбудинку панувало інше життя та правила. Ніхто не обіймав, коли було страшно, не заспокоював коли хтось ображав, ти залишаєшся сам на сам з собою.  

Потім коли мені виповнилося десять років до мене прийшла вихователька та сказала, що мене хочуть усиновити. І одного ранку мене посадили в дороге авто, щоб відвести до прийомних батьків. Але замість радості я відчув тривогу, бо я ніколи не бачив їх, а вихователі розповідали розпливчасті факти про моїх нових батьків.  

Із заздрістю всі дивилися як я виїжджаю за ворота, але я розумів, що щось тут не так. Я лише все сильніше стискав свій розкладний ніж у кишені. Мене привезли до величезного будинку. Було помітно, що там живуть заможні люди. Вже там мене відмили, відгодували, поводилися зі мною дуже ввічливо. Хотілося вірити, що то було моє спасіння, але щось не давало мені спокою. І я не помилився. В один із вечорів до мене в кімнату зайшов чоловік, якого я раніше не бачив, адже зі мною спілкувався лише обслуговуючий персонал. Незнайомець підійшов до мого ліжка та почав мене роздивлятися. За мить чоловік схопив мене силою та почав торкатися, висунув свого члена та засунув мені в рота. Я не розгубився вкусив з такою силою, що від болю він зігнувся, не встиг він отямитися як я встромив свого ножа йому в горло. І залишив його подихати там, а сам вийшов непомітно з кімнати зачинивши за собою двері та почав бігти. Скільки пробіг і сам не знаю.  

Тоді я вперше вбив людину і не секунди не жалкував. Три дня був без їжі, сідав на різні автобуси і їхав поки мене не знайшла поліція. За вчинене мене посадили у виправну колонію  й випустили, як тільки я став повнолітнім. Цей досвід був мені на користь, адже там я завів вигідні зв’язки, які мені стали в нагоді у майбутньому.

Повертаюся в реальність та серйозно звертаюся до Ніки:
- До речі, там буде багато людей, надіюся ти звикнеш до поглядів, адже багато  чоловіків будуть гадати чи є на тобі білизна. -   Підморгую їй та вичавлюю з себе приємну посмішку.  

Ми пройшли до зали, де нас уже чекали Тимур та його «вірний пес», завжди забуваю як його звати. З Тимуром вирішив відкрити ресторан в Дубаях. Не люблю звісно так з кимось співпрацювати, але зараз на даному етапі він мені необхідний. 

-Доброго вечора Руслан Андрійович - Подає мені руку перший Тимур, а потім переводить погляд на Вереніку.  
- Мене Тимур звати - бере її руку і підносить до губ.  
- Вероніка - коротко відповідає та смикає руку до себе.  
Мені подобається, все що вона робить. На перший погляд вона беззахисна , але як стосується діла, то завжди показує свої зубки. Так безвинно звісно, але відстоює себе до останнього. 

Решту вечері ми обговорювали свої справи. Вона слухала і часто дивилися на мене, ніби вивчаючи мене, але варто мені було подивитися на неї - одразу ховала свій погляд. 

Її присутність і думка, що вона без трусиків,  не давало серйозно думати про справи. Хотів опинитися з нею наодинці. Це було інше якесь відчуття, не таке як зазвичай коли мені хотілося сексу.  
Закінчивши з вечерею та справами, я нарешті опинився з нею в салоні автомобіля. Притягую та саджу її зверху на себе:  
-Маленька, хочу тебе. Я вже не можу більше чекати. - кажу їй та кладу руки їй на груди.  
-Мммм, які ж вони пружні.   
Я бачив її тіло і це просто неймовірно. Вона така прекрасна і вся ідеальна, що хотілося проникнути в неї негайно без прелюдії. Лише потім буду смакувати нею, як тільки трішки вгамую себе. 
- Зараз ти будеш моя. Насправді.  - підтягую її сукню та даю її відчути, що в мене робиться в штанях. А там все палає, моє збудження вже на межі.  

-В якому сенсі "насправді" - Здивовано заглядає мені в очі. 
-Ти тоді заснула від свого снодійного, а сплячих я не трахаю. - Поспіхом розстібую собі пасок.  Як тут вона закричить : 
-Між нами нічого не було тієї ночі? 
-Можна і так сказати.   
-Тоді я все ще незаймана?! - відсторонюється від мене.  

Стискаю її сідниці та говорю в лице:

-Ну що ж,  прекрасна можливість це перевірити. Прямо зараз. – роздратовано ціджу  крізь зуби.  
-В мене ще нікого не було. Ну в цьому плані – Сором’язливо відповіла Вероніка. 
Хочеться вірити їй, але це ж бляха  неможливо.  
Тиша, тільки і чути як я дико дихаю . 
- Відпустіть, ви мені робите боляче. 
 

Дивлюся на неї та викарбовую кожне своє слово:

-Сьогодні ти будеш моя. І зовсім не важливо добровільно чи примусово.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно