Делісія Леоні - Повстала з попелу, Делісія Леоні

Розділ 7.

Паніка, яка панувала у палаці, зрештою передалася і мені. У великій залі з вітражними вікнами від підлоги до стелі зібралося щонайменше тридцять чоловік. Сім'ї з дітьми стояли осторонь від усіх. Жінки були налякані, деякі з них постійно схлипували і міцно тримали за руки своїх дітей. Чоловіки, які не встигли обзавестися родиною, виглядали спокійними і навіть розслабленими. Також по периметру всієї зали стояла королівська варта.

— Навіщо закликають самотніх чоловіків? – поцікавилася я.

— Закликають усіх, у чиїх венах тече кров Тулая, — роздратовано відповів герцог.

— І знову ця міфічна кров! Існують боги та існують просто люди. Не буває напівбогів! Це все вигадки тих, хто хоче себе піднести до вищих сил. Ви ще скажіть, що ви всі – діти самого Хаосу та однієї з його коханих серед простих смертних, – саркастично засміялася я.

Мене боляче схопили за лікоть і повернули до себе.

— Мені начхати, що ти думаєш. Ти запитала - я відповів. Стій мовчки. І зберися врешті-решт.

Але питань у мене накопичилося набагато більше, ніж він собі міг уявити.

— І чим же Ви були зобов'язані моїм батькам, що не змогли відмовити їм у шлюбі з десятирічною дівчинкою? - отруйно процідила я. - По Вам непомітно, що Ви коли-небудь чогось потребували!

— Ти мала час розпитати своїх батьків.

— Вони не особливо були балакучі.

— Я теж не налаштований на діалог, - відпарував герцог і всім своїм виглядом подав знак, що більше не маю наміру спілкуватися зі мною. І я не стала більше питати ні про що. Зізнатися ... в душі я вже була налякана вкрай, але намагалася не подати виду. Що він там казав? Не сходити з місця? Я дивилася на все, що відбувається навколо, і досі не могла повірити в лякаючу дійсність. Ще кілька днів тому я навіть не мріяла одружитися, я просто жила звичайним життям Вікторії Кранстоф. І ось... якась данина Хаосу, зблідлі обличчя жінок і злякані обличчя їхніх дітей. І поряд зі мною... чоловік, який мене ненавидить. Я вже не могла і себе звинувачувати за ту маскарадну ніч. Що зроблено, те зроблено. Якщо він дізнається про справжню причину неможливості розірвання нашого шлюбу... їй богу вб'є власноруч!

Говорять, маски приховують наші обличчя. Можливо, для когось маска і є тією ширмою. Але з герцогом було все інакше. Йому і маска була ні до чого. Прийшов на маскарад у пошуках любовних утіх, знайшов свою здобич, швидко скористався нею і... мовчки пішов, не сказавши жодного слова. Так, якби я була такою наївною дурепою, і повелася б на його «загравання», то напевно б його поведінка завдала б нестерпного болю. Але ж у мене теж була мета і я її досягла, тому мені все одно було на його ставлення до жінки. Але тепер, ставши його справжньою дружиною, побачивши його справжній характер, я розуміла, що це... просто якась тварина.

Я мимоволі задивлялася на сімейні пари, де чоловіки намагалися втішити своїх дружин. Обіймали їх, щось шепотіли і навіть цілували.

— Ви завжди знали, хто ви є насправді? – тихо запитала я герцога.

— У якому сенсі?

— Що ви — носії... цієї крові Тулая і що маєте певну місію в нашому світі? Ви спеціально заводите сім'ї, щоб потім було чим платити Хаосу?

Герцог простежив за моїм поглядом.

— Без поняття, що вони мали на думці. Тепер вони згодні жити у світі Хаосу, тому що немає розуму змусити своїх жінок простояти на одному місці лише кілька хвилин.

Я глянула на герцога. Здається, боги повністю обділили його почуттями. Я похитала головою і відвернулася від нього. І чому саме він допоміг моїм батькам? Це чудовисько справді не заслуговує на співчуття і тим більше кохання!

Коли до нас спустився Його Величність, паніка ще більше посилилася, бо за спиною його відкрився портал. Я ніколи ще не пересувалася порталами і виглядала ця діра дуже моторошно. Долоні в мить спітніли й похолонули. Усіх жінок заспокоювали їхні чоловіки. Мені раптом стало їх шкода. Адже одна з них стане даниною.

Я майже не слухала промову короля, бо мене знову схопили, притиснули до себе і грізно шепотіли у вухо свої інструкції. Звичайно ж не обходилося без загроз. В іншій ситуації я б точно зробила якісь капості цьому чудовиську. Тільки ось... даниною не хотіла бути та й найбільше всього хотіла просто повернутися в рідний світ. Я ще навіть не бачила царство Хаосу, а вже так хотіла знову опинитися тут, вдома.

— Не смій підвести мене, чуєш? - почула я гнівний рик перед тим, як опинилася за крок від порталу. Напевно, все ж таки я не змогла стримати свого страху, бо коли герцог глянув у мої очі, то міцно вибрався.

— Дурне дівчисько!

І наступної секунди з силою штовхнув мене у відкритий портал.

Я не втрималася на ногах і впала. Тут було холодно та сиро. А ще темно. Здається, я приземлилася в якусь калюжу. Руки були брудні, а важка спідниця тягла мене вниз. Я озирнулася, поряд не було нікого. Обережно встала на ноги і мало не підсковзнулася знову, стоячи в якійсь слизькій жижі, але змогла втримати рівновагу, подумавши лише про те, що не повинна зрушувати з місця.

Десь пролунав жіночий крик і моє серце провалилося кудись глибоко-глибоко. І ось знову. Несамовитий крик. А потім слова про допомогу. Я спробувала розглянути, де ж я перебуваю. Наче ліс. Над головою ледве чутно вітерець і шелест листя. Небо було затягнуте темними хмарами, але де-не-де пробивалося місячне світло. Але попереду непроглядна імла. Несподівано я почула тріск гілок позаду себе і повернула голову. Нічого не видно. Тепер тріск пролунав ліворуч від мене. Я придивилася до темряви, і мені здалося, що там промайнули два червоні вогники.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍