Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

Кат відчувала, як усередині неї розбурхується страшна лють, але вона стримала її, адже віддана їй Еллі була ні в чому не винна.

— Дай мені щось, що можна вдягти, — сказала вона втомлено, — і не морочся — мені байдуже, що це буде. Він усе одно скоро стягне це з мене, адже хоче від своєї повії лише одного.

— Господине Кат, — сердилася Еллен. — Він ваш наречений, і незабаром ви одружитесь. Уже одружилися б, якби ви не звинуватили його без вини й не втекли.

— Боже-світе, Еллі! То ти перекинулася на його бік?

Еллен нічого більше не казала, тільки простягла Кат світло-бірюзову шовкову нічну сорочку.

— Я принесу вам щось попоїсти, — сказала вона й вийшла з кімнати.

Кат накинула сорочку на свої пишні форми і, узявши гребінець, заходилася поволі вичісувати своє медове волосся. Отже, він думає, що, забравши в неї коня та одяг, спроможний втримати її в полоні. Ну, може, якийсь час і протримає. Вона почекає слушної нагоди. Але врешті-решт дорога відкриється, і тоді вона знову втече від нього. Стало вже неважливо, чи спав він із Фіоною, хоча Кат зраділа, що не спав. Важливим було те, що вона не може дозволити йому — і не дозволить — верховодити над Катріоною Хей. Вона нікому не належатиме. Доки Патрик Леслі не зрозуміє, що вона жива людина, а не додаток до нього, вона опиратиметься йому щосили.

Еллен повернулася до кімнати з тацею.

— Свіжий хліб, щойно з печі! Половина підсмаженого кролика, стільники з медом і трохи коричневого елю.

Кат відчула, яка вона голодна.

— З вами все гаразд, якщо у вас такий апетит, — зауважила Еллен.

— Тільки пришелепуватий телепень не їсть у скрутному становищі, — пояснила Кат. — Якщо я сподіваюся знайти спосіб утекти від його високої світлості, я повинна підтримувати сили.

— Господине Кат! Я не уявляю, як графові вдається вас витримати. Хіба що тому, що він кохає вас!

— Він кохає мене? Дурниця, Еллі! Він думає, що я йому належу. Йому подобається показувати свою перевагу наді мною, коли він користується моїм тілом.

Еллен знизала плечима. Вона не розуміла Катріону, коли дівчина так говорила. Узявши порожню тацю, служниця вийшла, похитуючи головою.

Кат стала походжати по кімнаті. До минулої ночі це було просто місце для сну. Тепер вона дивилася на неї як на свою в’язницю. Увійти сюди можна було лише через двері зі сходів. У стіні біля дверей містився невеликий камін, а ліворуч — ряд половинчастих вікон. Праворуч було одне маленьке кругле віконце. Кімната була невелика, і з меблів тут малися лише велике ліжко навпроти дверей, приховане балдахіном і занавісками, низенький комод на одяг коло нього, невеликий столик біля стіни з одним вікном і стілець перед каміном. На стіні ліворуч від дверей стояло трюмо.

Вона стовбичила біля вікна, визираючи надвір. Звідси, згори, їй було трохи видно долину та ліс, що оточував будинок. Аж ось із лісу виїхав Патрик. Він сидів на Багрянці, і через сідло в нього була перекинута здобич. Коналл вибіг йому назустріч і, закинувши тушу на плече, попрямував до стайні. Граф рушив за ним.

Відчинивши двері до спальні, Кат гукнула Еллен:

— Еллі, підготуй на кухні ванну для графа. Він щойно повернувся з оленем і пішов разом із Коналлом розбирати його. Я не хочу, щоб кров із нього заляпала всю мою спальню.

Коли за годину граф увійшов до спальні в самому лише грубому рушнику, Кат не могла стримати сміху. Він теж усміхнувся до неї.

— От бачите, мадам. Я зробив те, що мені було наказано. То підійдіть поцілуйте мене.

Вона соромливо підійшла до нього і, обійнявши за шию, поцілувала.

— Господи, яка ж ти солодка, — пробурмотів він, проводячи дужими руками по її прикритому шовком тілу й на мить притискаючись обличчям до її шиї.

— Будь ласка, Патрику, — прошепотіла вона.

— Що «будь ласка»? — глухо перепитав він. Потім притягнув її до себе, поставив перед трюмо, і, ставши позад неї, ніжно скинув із неї сорочку. Великі руки обхопили її пречудові перса, і одразу ж соски налилися, набрякли. — Та поглянь лише на себе, Кат! Я тільки торкнувся тебе, а ти вже жадаєш мене!

— Ні! Ні! — заперечувала вона, щільно заплющивши очі.

Патрик тихо засміявся, і, повернувши кохану до себе, почав укривати її шию, губи та повіки легесенькими, ніжними, м’якими поцілунками. Він почав рухатися вниз, до її грудей. Потім опустився на колі на і, тримаючи її міцно, але ніжно за талію, цілував її живіт, що від тих дотиків стискався. Його поцілунки ставали дедалі наполегливішими, переміщуючись донизу. Губи намацали крихітну родинку й ніжно пестили її. Кат тихо заплакала.

— Не треба, люба, — сказав він ласкаво. — Це зовсім не соромно — бути жінкою й насолоджуватися цим.

— То ти знав?

— Так, — підтвердив він, тягнучи її вниз, на підлогу перед тріскотливим каміном. — Я знав. Я кохав доволі жінок у своєму житті, щоб навчитися відчувати, коли цим насолоджуються, навіть коли відбиваються, мов якийсь демон, і присягаються, що ненавидять мене.

— Я тебе ненавиджу, — промовила вона.

Він усміхнувся.

— Тоді найближчими кількома тижнями я щодня даватиму тобі привід ненавидіти мене ще більше. — Він легко ковзнув між її ніг і просунув свій спраглий чоловічий орган у її лоно. Вона спробувала вивернутися. — Ні, голубко! Я сказав тобі минулої ночі, що ти належиш мені. А я не випускаю з рук того, що мені належить!

Розділ 7

Промайнула весна, минув і день літнього сонцестояння. Граф Ґленкірк і досі тримав свою прекрасну наречену бранкою в А-Куїл. Часто він їздив аж до Ґленкірка, витрачаючи майже дві години на дорогу, щоб не віддалятися від справ свого маєтку. Багато днів проводив на полюванні, здобуваючи дичину для своєї маленької сім’ї. Але ночі його проходили лише з нею.

І хоча Кат нізащо йому в цьому не зізналася б, вона тепер із нетерпінням чекала тієї нічної пори, коли вони залишалися разом. Вона була юна та здорова й більш ніж наполовину закохана у свого вродливого майбутнього чоловіка. Граф палко любив її і вбив би будь-якого чоловіка, який наважився б поглянути на кохану з найменшим проблиском цікавості.

Дні дедалі теплішали й довшали, він садовив її на свого коня і їхав із нею через ліси й височини. Кілька разів вони любилися просто неба в полі, або серед молодого вересу. Катріона була тепла, як вино, і солодка, мов мед. Патрик був