Леся Найденко - Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко

Глава 7

І так, мене було не спинити. Подвір’я Віті я знайшла без проблем – так само захаращене, що й кабінет у відділку. Я, звісно, не фанат педантичного порядку, як у свекрухи, але то було аж занадто по-холостяцькому. Маєтку пана Мацицько катастрофічно не вистачало жіночої руки. Сонькіної, наприклад.

Постукала у двері та стала чекати, коли відкриють. Вже пізно збагнула, що прийшла провідувати хвору людину з порожніми руками. Навіть трохи ніяко стало від такої нечемності. Хоча… це не просто дружній візит, це ділова зустріч! А на ділові зустрічі лимони і банани не носять.

- Хто там? - на порозі з’явився хазяїн будинку. Вітя був одягнений в одні шорти, а тому я відразу відмітила непогану фігуру. Не таку, звісно, як у мого Єгора, але для Соньки згодиться. Якби в нього був пивний живіт, то шанси на успіх значно знизилися б. – О… Таня?

- Приємно, що ти запам’ятав моє ім’я, - посміхнулась я. – Як почуваєшся?

- Як гівно. А що?

Мене замучала совість: людина з температурою, а я приперлась грузити її своїми пропозиціями.

- Хотіла поговорити з тобою… Але, напевно, краще прийду іншого разу.

- Та ні! – відмахнувся Мацицько. – Заходь, якщо не боїшся заразитись.  Я гостям завжди радий.

- О, тоді добре.

Я пройшла у вітальню. Там було неприбрано від слова «зовсім»: крісла завалені купою одягу, на меблях пилюка у три пальці, з люстри звисало старе павутиння. А пахло… Цей запах нагадував мені студентський гуртожиток – вчорашні пельмені, дим і парфуми. Типовий чоловічий барліг у всій красі.

- Хочеш чаю?

- Не відмовлюсь, - озирнулась по сторонах, помітила купу брудного посуду у мийці. - Хоча, давай краще я тобі зроблю. Все ж таки, ти на лікарняному.

- Ну гаразд… - знизив плечима. - Почувайся як удома.

Вітя сів за стіл і став уважно спостерігати за тим, як чужа людина порається на його кухні. Я ж поки збиралась із думками.

- Єгор хотів щось передати через тебе? - запитав він, коли тиша затягнулась.

- Ні. Я взагалі попрошу тебе не розповідати йому про цей візит. Справа в тому… - налила окропу в чашки. – Це особисте…

Щось я не на жарт розхвилювалась. Дуже боялась відмови.

- У вас все нормально? – Вітя з підозрою зиркнув на мене. - Невже сімейне насильство? Ти хочеш написати на нього заяву?

- Що ти! Авжеж ні!

- Тоді в чому річ? Кажи вже!

- Мені потрібна твоя допомога.

- Я допоможу, якщо даси гарантію, що після цього Єгор прийде бити мені морду.

- Не прийде.

- Ну тоді викладай. В чому справа?

- В Соні.

Вітя якось важко зітхнув.

- Хм… Я казав Єгору не брати її на роботу. Хай би запропонував цю посаду комусь іншому, а він - ні! Вперся, що хоче допомогти подрузі.

- Постривай… Це він захотів узяти Соню? – у мені наростала злість.

- А ти не знала?

- Він мені нічого не розповідав, - я ж була впевнена, що її робоче місце - лише збіг обставин. – Але це лише підтверджує той факт, що я не дарма прийшла до тебе. Вітю, тобі ж подобається Соня?

- Угу.

- Ну так давай зробимо так, щоб і вона запала на тебе! Я допоможу.

Мацицько довго вдивлявся у свою чашку, ніби намагався розгледіти у ній своє майбутнє. А, може, просто вперше за довгий час бачив її настільки чистою.

- Я намагався… Багато років намагався.

- Але тоді в тебе не було такої підтримки, як зараз! Повір, я знаю, що треба робити. Ти маєш усі шанси підкорити її серце.

- Хочеш, аби я став бар’єром між нею та Єгором? - хмикнув Вітя. Молодець, дільничний, без пояснень дістався істини.

- Саме так. Зрозумій мене правильно, я всього на всього оберігаю свій шлюб.

- Ти хочеш використати мене.

- Це взаємовигода!

Він двома ковтками випив гарячущий чай.

- Ну гаразд, - кивнув після того, як ще хвилину вивчав моє обличчя. - Зрештою, я нічого не втрачаю… Окрім самоповаги, звісно.

- Та не хвилюйся. Все у нас вийде! – збадьорилась я.

- Я б на твоєму місці не був настільки впевнений…

- Починаємо завтра. Поки ти хворієш, ми не займатимемось твоєю зовнішністю та стилем. Спершу проведу тобі лекцію із жінкознавства! Приготуй зошит та ручку.

Вітя здійняв брови.

- Та я про жінок усе знаю!

- Повір, ти ще нічого не знаєш. Інакше б Соня вже давно була твоєю дружиною. Я ж розповім такі речі, після яких ти читатимеш жінок, як розкриту книгу.

Бідолашний, його світогляд перевернеться догори дриґом! Я б віддала будь-які гроші за те, щоб мені так само розповіли секрети чоловічої логіки. Могла б тоді зрозуміти, чи діють Соніни чари на мого Єгора.

- Ну гаразд, переконала. А зі стилем що не так? У нас в селі усі…

- Забудь про усіх. Я зроблю так, щоб ти виділявся та привертав увагу.

- Як ти?

- А я все ще виділяюсь?

- Як Феррарі серед Жигулів.

Мені стало так приємно, аж щоки рум’янцем залилися. Тільки у той момент я збагнула, наскільки потребувала саме такого компліменту. Після приїзду у Куманівці я стала дещо обмежена у засобах догляду за собою, тому трохи запустила себе.

- От і тебе відтюнінгуємо.

- Мені вже страшно… - закашлявся Мацицько.

- Все буде добре, - я поплескала його по плечу. – У всіх все буде добре.

Я була задоволена собою та пишалась сміливістю Віктора. Далеко не кожен погодився б на такий відчайдушний крок! Ще трохи побалакала з ним про те, про інше, й вирішила повертатися додому.

- Ще раз вибач, що не даю тобі спокійно похворіти.

- Та пусте, - відмахнувся Вітя. – Мені все одно скучно одному. Був пес, але і той втік, коли сусідська сучка загуляла.

Ох, Вітю, в мене теж купа проблем через сусідську сучку. Але нічого, ми все виправимо!

Коханий повернувся додому пізно. Був втомленим і дещо роздратованим – справи на заводі йшли не так райдужно, як очікувалося. Спершу я думала перенести розмову про переїзд, щоб не грузити його ще більше, але потім зустрілась поглядом з Тамарою Петрівною, відчула її зловтіху, і не змогла втриматись. Чим довше ми живемо з нею, тим більше сил вона з мене викачує.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍