Леся Найденко - Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко

- Нам треба переїхати, - заявила прямо в лоба.

Єгор подивився на мене, як на пришелепкувату. Зрештою, я його розумію: не сіло, не впало, подавай іншу хату.

- Навіщо?

- Жити окремо. Мені некомфортно з твоєю мамою.

- Тобто? У вас же все було нормально…

Хм… Я так старалась зробити видимість хороших стосунків з Тамарою Петрівною, що тепер було б дивно переконувати Єгора у протилежному. Довелось шукати інші причини для переїзду.

- Та у нас і правда все чудово. Вона… прекрасна жінка! - я закрила двері у спальню, бо п’ятою точкою відчувала, що нас підслуховують. – Така турботлива та розумна. А скільки цінних порад вона мені дала!

Мільйон. Починаючи тим, як правильно шинкувати капусту для борщу, закінчуючи доглядом за волоссям, якого у самої майже немає.

- Тоді у чому справа, - заплутався Єгор. – Навіщо нам інше житло?

- Мені не вистачає особистого простору, - така собі причина, знаю, та кращої не вигадала. – Поряд з мамою я почуваюсь так, наче знову стала школяркою. А хочу бути дорослою жінкою, хочу сама піклуватися про свого чоловіка, сама створювати затишок у домі.

Єгор закотив очі.

- Але ти і так це робитимеш, коли ми повернемось у Вінницю.

- Мені треба зараз.

- Таню, це вже якісь висмоктані з пальця забаганки. Мені нема коли таким займатися.

Ні, ну баран впертий! От як його вмовити? Навколішках благати? Ага, розбіглась!

- Ми можемо залишитися й тут…

- От і добре.

- … але тоді я ображусь і не розмовлятиму з тобою. Тим паче забудь про близькість! Навіть обіймашок перед сном не буде, присягаюсь. Ти такий перший рік шлюбу хочеш?

- Не такий, проте…

- Ніяких «проте». Я б не просила, якби це не було важливо для мене, - зробила інтонацію трохи м’якшою. – Якщо ми житимемо тільки удвох, то все стане як раніше. Як у Вінниці…

- І ти знову зустрічатимеш мене з роботи голою? – промуркотів, зрозумівши натяк.

- Можливо, - підморгнула я.

Цей лайфхак я вигадала, коли ми тільки-но з’їхалися. Старше покоління каже, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок… Ну може й так, але я знаю ще один спосіб змусити його стрімголов бігти додому. Гола жінка на порозі – найкращий привід, щоб стрілка навігатора вказувала тільки додому.

Шкода, під час проживання зі свекрухою подібні традиції зникли. Уявляю обличчя Тамари Петрівни, якби вона застукала мене в такому вигляді. Закладаюся, обов’язково почула б одну з трьох реплік:

«Безсоромна! Тепер ясно, чим ти до шлюбу з Єгором займалась!» «Ой, Матір Божа! Зробила зі свого тіла розмальовку. Не було куди гроші викидати?» «Ну і шо? Оцим суповим набором ти розраховуєш звабити чоловіка?»

До речі, про мої кістки. Я стала активно від’їдатися. І щоб результат був швидкий, набирала масу не білковою їжею, а мучним та жирним. Сало на батоні – давайте! Свиняча рулька на вечерю – підкиньте картоплі! От тільки жирок чомусь не приходив… Знаю, ти подумала: «мені б твою проблему!», але я щиро прагнула набрати десь п’ять кіло й подивитись на реакцію Єгора. Думала, якщо йому так дійсно сподобається, то буду переходити на більший розмір одягу, а ні – почну бігати з ранку, і все скину.

- Сонечко, але навіть якщо ми вирішимо з’їхати, то це не так просто здійснити, - заговорив Єгор після того, як перетравив нову інформацію.

- Чому? Боїшся образити маму?

- Ні. Просто це ж не Вінниця. Тут не можна піти до рієлтора й замовити житло по заданих критеріях.

- Не можна? – про це я чомусь не подумала.

- Ні. Якщо хтось і здає хату, то це буде розвалюха, в якій ніхто не хоче жити.

- Я хочу!

- Повір, то не ті умови, до яких ти звикла.

- Я звикла бути хазяйкою у своєму домі. Ось, що для мене головне! А там хоч шатро посеред лісу постав…

Єгор обійняв мене й поцілував у волосся.

- Ну все, не психуй. Знайдемо інший будинок.

- Правда?

- Звісно. Я просто думав, що тобі з мамою буде краще. Незнайоме село, чужі люди… а так хоч якась підтримка.

- Для щастя мені потрібна тільки одна людина – ти! Ну і майстер манікюру не завадив би, - показала йому огризки своїх нігтів. – Вчора відрізала один, коли натирала гарбузи свиням.

Коханий поцілував по черзі кожен мій пальчик.

- Ну майстра ти шукай сама, а з будинком я щось вирішу, - він остаточно розтопив моє серденько.

- І ще момент… Не кажи мамі, що це я тебе попросила. Не хочу, щоб вона тримала на мене зло.

- Гаразд. Скажу, що нам потрібно окреме житло, аби там робити для неї онуків.

- А це, між іншим, ще одна із причин! Я зайвий раз позіхнути боюсь, щоб вона не подумала нічого такого…

- Та годі! Мама спить і нічого не чує.

- Не чує? – розсміялась я. - Днями вона сказала, що більше не готуватиме квасолю, бо вночі ти пукнув шість разів!

Єгор скривився.

- То був не я. Мене підставили.

- Та ти… Але в окремому житлі, зможеш робити це скільки завгодно! І ніхто нічого не скаже.

- Таню, я вже погодився. Зупинись.

- Вибач, занесло.

Ну що, секрушечко? Ти дуже недооцінила противника. Подивимось, у кого вплив на Єгора сильніший!

Спойлер: як виявиться пізніше, не в мене.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно