Леся Найденко - Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко

- Мудрої? Жінко, я народила дитину від першого ліпшого мужика, що погодився взяти мене заміж.

- Але він погодився саме тому, що ти була вагітна…

- Хм, і то правда. Коротше, моя порада така: усувай загрози одна за одною. Орендуй окремий будинок, щоб здихатися свекрухи, а потім прибери й Соню.

- Як мені її прибрати?

- Та хоч лопатою по голові! Жартую, жартую. За нанесення важких тілесних ти вже навряд чи уникнеш покарання…

Мені пригадався минулий арешт. Ох, не хотілось знову навідуватись до кабінету Мацицька… Чи хотілося? Геніальна ідея прилетіла, звідкіля не чекали.

- Поль, ти мене врятувала! – зраділа я. – Дякую!

- Що, таки влупашиш її лопатою?

- Ні, пізніше розповім. Все, цілую!

Коротко кажучи, я вирішила влаштувати Соню в хороші руки. Нехай перемкне увагу на іншого та не думає про мого Єгора! Мацицько ж закоханий у Соньку вже багато років. Може, він досі не добився її уваги, тільки тому, що потребував моєї допомоги? Не проблема, підрихтуємо Вітька, навчимо кільком прийомам зваблення, і Соня у нього і кишені (чи у ліжку).

Вирішила не втрачати ані хвилини. Все одно не було чим займатись, окрім як спостерігати кислий вираз обличчя Тамари Петрівни, а так і день швидше пройде. Взула босоніжки й бігом полетіла на перемовини з майбутнім компаньйоном.

- Таню! – гукнула у спину свекруха, коли я вже була біля воріт. – А ти куди? Якщо надумала поскаржитись на мене Єгору, то почекай вечора! Не треба відривати його від роботи.

- А з чого ви узяли, що я буду скаржитись?

- Ну… - вона розгубилась.

- Я не стану влаштовувати сімейних розбірок. Думаєте, у мене немає інших методів впливу на чоловіка?

То тільки звучало круто. Насправді я уявлення не мала, як вмовити Єгора переїхати в інший будинок, і при цьому не видати всієї краси наших зі свекрухою стосунків. Не хотіла ставити його перед вибором: мама або я. Нехай навіть не здогадується про цю холодну війну.

- А от я розповім, що ти шастаєш де попало, поки він заробляє на твої витребеньки! – промовила після секундної паузи. - Я все розповім…

- Окей, - гирканням справі не допоможеш, а нерви мені ще знадобляться. – Я буду десь за годину. Приготуйте, будь ласка, чогось на вечерю, бо я ж нічого не вмію.

Треба не забути поміняти свою тарілку з їжею на свекрушину. Раптом, вона мені туди наплює.

З кожним кроком я ставала все впевненішою у правильності своїх дій. Ну це ж ідеальне рішення: і приятелю чоловіка допоможу, і від себе загрозу приберу. Аби він тільки погодився! За роздумами навіть не помітила, як дісталась відділку поліції.

- Офіцер Мацицько! – покликала я, зазираючи всередину. – Є розмова…

От невдача. Віті у кімнаті не було. Замість нього на підлозі сидів інший хлопець й, закусивши між зубів цигарку, розбирав мотоцикл. Ага, прямо в поліцейському відділку.

Помітивши мене, він відклав інструменти.

- Доброго дня, - підморгнув. – Вам ровер треба відремонтувати?

- Ні, я до дільничного. Де він?

- А… Та Вітьок захворів. Вдома, на лікарняному.

Сумно, але не привід відступати.

- Ви б не могли дати мені його адресу?

- Вишнева 48, це за рогом. Може, вас провести? – він діловито сперся на стіну. Було помітно, що я викликала цікавість. – А то ще загубитесь у нашому селі… Не гоже, щоб таку красу знайшов хтось інший.

Ти диви який! Хотілося тицьнути обручкою йому прямо в носа. Все, хлопче, я заміжня та недоступна.

- Ні, дякую!

- Звертайтесь. Якщо що, я тут з понеділка по п’ятницю.

- Ага.

Подумки повторюючи адресу, я побігла далі.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно