merrystuart - Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart

Розділ 14 Одкровення.

Двері в просторої кімнати відчинилися і ми увійшли.
- Це законно? - Пролепетала.
Мене помістили у чуже тіло. Відгуку сили не було. А ще, здається, що щось у мене між ногами живе своїм життям. Незвично здуваючись і опускаючись. У той момент коли маленька долоня, мого тіла, чіпко стискає велику руку що була зараз моєю.
- Іноді це потрібно. Не хочу просиджувати даремно, час в Академії.
- Ти...- простогнала, намагаючись відчепити свою маленьку руку від долоні.
- Обережно, зламаєш, - прошипів він на мене моїм голосом.
- Давай так, - прошепотіла і він мило посміхнувся, відпускаючи руку.
А я намагалася заспокоїти горбик в штанях. Через звичайну посмішку, він значно видувся.
Але як це зробити не торкаючись? Я тут же прикрила очі, шумно вдихнувши повітря у легені. Відразу згадався момент у кімнаті, з його зітханнями. Дзвінкий сміх і тихе жіноче бурчання:
- Не допоможе!
Не знала, що в мене такий приємний голос. Який, здавалося, пробивався крізь кожну клітинку тіла.
- Помовч!
Наказала своєму тілу. Відвернувшись, практично в сліпу дісталася м'якого затишного диванчика, що стояв біля стіни. Запах улюбленого лавандового мила кружляв голову і я зітхнула ще раз, нарешті присівши. А довелося трохи розставити ноги, було незручно. Дещо заважало сидіти! Точніше дехто. Одразу затишно присів мені на коліна. Радісно посміхаючись. Я чи вірніше він, спритно пробрався долонями під верхній одяг, потім і під сорочку.
- До себе не торкався чи що? - Обурено вигукнула, але голос був схожий на хрип.
Карі очі радісно блиснули. А повні ніжні губи ледь торкнулися щоки. Мене ніби блискавкою пропалило між ніг і я миттю схопилася на ноги. Тіос уже знав, що таке станеться і встиг зіскочити з колін. Моє тіло стояло поряд і на обличчі промайнула задоволена посмішка.
- Не біси! - Прохрипіла я сама собі, серйозно погрозивши вказівним пальцем.
Дзвінкий дівчачий сміх розлився по кімнаті.
- Сон. Цьому слабкому тілу, терміново потрібен відпочинок.
Примружив очі, нахабний чоловік у моєму тілі. Зараз він намагався розшнурувати сам собі корсет, вигинаючись.
- Стій. Я допоможу! - Серйозно оголосила, зрозумівши, що будь-який рух мого дівочого тіла викликає пекучий біль у паху.
Так, уже був біль. І майже нестерпний. Я почала хмуритися, але розібралася з корсетом швидко.
- Почалося, так? - Прошепотів він співчутливо. - Хочеш, допоможу?
- Як? - Знервовано видихнула.
- Ну...- Протяг Тіос опустивши погляд до паху.
- Ні! - Зашипіла відмовляючись і знову почула дзвінкий регіт.
- Дивись сама, справляти потребу потім буде тяжко. Якщо не зняти напруги!
- І навіщо це все? - Запитала його.
- Щоб ти розуміла, як я тебе хочу. Навіть дивлячись на тебе, я хочу тебе.
Дзвінкий голосок лунав у моїх вухах, змушуючи сильніше здригатися те, що у мене зараз між ніг.
- Тіос, перестань, будь ласка.
Благала.
- Годі!
Ледве не плачучи пробурмотіла, закриваючи долонями очі.
- Чи є спосіб хоч якось прожити ці 12 годин? - З надією запитала.
- Ну...- продовжив він. І я почула шелест сукні. - Не розплющуй поки очі. Зараз погашу всі лампи, потім роздягнуся і ляжу на ліжко. Сама зможеш роздягтися?
- Спробую, - пробурчала. Так і не прибираючи долоні з очей.
Звуки шелесту тканини, потім, можливо шелест шовкової ковдри.
- Все, - пролунало з боку величезного ліжка і я прибрала долоні з очей, відкриваючи їх. - Давай швидше, я допоможу. А потім ще раз допоможу. Тільки не чини опір. Я тільки рукою торкатися буду!
Рушивши до виходу, намагалася втекти якомога далі від цього чоловіка в моєму тілі. Погано знала палац імператора, але кілька темних куточків пам'ятала. Ну що ж. Прийдеться пограти у хованки! Сподіваюся спокійно, переживу ці 12 години.
Я кулею побігла до улюбленого місця у палаці. За колонами був один таємний хід, я знайшла його ще в дитинстві. Там і пересиділа, кілька годин у темному тунелі. Через деякий час мені захотілося до туалету й довелося вилазити.
Добігла до потрібного місця і замкнула цю дерев'яну скриньку зсередини. Потім заплющила очі, видихнула і відстебнула ґудзики штанів.
- Ох ти ж ... - Застогнала беручи цю штуку в долоню.
Вона виявилася більшою, ніж я передбачала. М'яка і ніжна на дотик ковбаска, що мирно лежала в моїх долонях і не ворушилася! Ура! Я подумки зраділа і нарешті почала робити свою мокру справу, трохи відтягнувши цю штуку вперед. Нарешті спустила все не потрібне стоячи. Чесно, не уявляла, як це робити сидячи, а ще боялася намочити штани. І знімати пряжки довго, можливо ще потім застібнути не зможу!
Коли потоки рідини закінчилися, зраділа маленькій перемозі. Але дуже скоро зрозуміла, що тримаю в долоні цей самий орган і він м'який, ніжний на дотик. Захотілося його пом'яти в руці. Відчувши, що він став твердуватим, заховала його в штани, трохи далі від гріха. З цим відростком тіла я ще не знайома, мало як поведеться. Перевіривши кілька разів ґудзики на штанях, нарешті вискочила з туалету, що знаходився на вулиці.
- Сподіваюсь тобі сподобалося.
Пробурчав мій голос осторонь. Я мовчки вилаялася, поглядаючи на своє тіло в накидці бойового мага, з чорними рунами по ній, що стояло зовсім поряд зі мною.
- Все, пішли спати? - Задоволено блиснула очима ця дівчина. Яка знову змусила ковбаску у штанях ворушитися та набухати.
- Не підходь до мене! - Нервово відсахнулася від свого ж тіла і почула радісний дзвінкий сміх.
- О... ти навіть не уявляєш, як добре бути з коханою. Особливо коли стискаєш її в обіймах і відчуваєш смак її губ. Не зважаючи на легкий дискомфорт у паху. Але він одразу зніметься, як тільки я буду в тобі. Ну... чи ти у мені. У цьому випадку так вірніше. Тільки зараз не бажано, ти ж дівчина. Нехай і в чоловічому тілі. Упевнений, що тіло саме підкаже тобі як рухатися.
- Ні!
Панікуючи викрикнула.
- У страшному сні не уявляла такого, як у чужому тілі...- застогнала я приречено схилившись спиною до кам'яної стіни.
- Згоден, неправильно. Пішли спати, твоєму тілу потрібен відпочинок. Мало коли насправді спаде заклинання.
- Чого? - Вигукнула.
- А не треба було втікати.
Гучно зітхнувши, дозволила себе тягнути за руку. Куди там вів. До його зросту я вже звикла, і ноги вже не так плуталися. А Тіос, мабуть, знав усі ходи у палаці. Так що ми безнапасно дісталися кімнати, нікого так і не зустрівши по дорозі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно