Анна Харламова - Французький акцент, Анна Харламова

Глава 12

Тео.
Теперішній час.

   Я цілу ніч згадував чому я не можу покинути це місце і поїхати з Лорен хоч на край світу. А заради такої жінки – варто зробити все. Але нажаль, моя помилка в минулому залишила свій слід, - я дав обіцянку батькам і тепер не можу її порушити. Проте, я не можу не мріяти про Лорен, тим паче, що наші почуття взаємні.
   О, ТАК! НАШІ ПОЧУТТЯ ВЗАЄМНІ!
   Я щасливий, як ніколи, і водночас мої груди розпирає від болю та розуміння того, що вона не буде належати мені.
   Трясця! Трясця! Трясця!
   Встаючи з ліжка, я одягнув боксери та джинси і поспішив умитись та почистити зуби, а потім приготувати сніданок для особливої жінки, яку я покохав усім серцем.
   Через п’ять хвилин я вже був на кухні і готував французькі млинці з полуничним джемом. Заварив каву, розклав на тарілці сир брі* та круасани і поставив додаткову баночку джема. Виніс все це на веранду та розставив на столі.
   Настав час будити свою красуню. Я тихо постукав до спальні Лорен, але почув щось незрозуміле. Як я зрозумів «заходь». Я і зайшов.
   — А-а-а! Тео! Ти, що?!
   Я дивився на найдивовижніше, що могли бачити мої очі – Лорен… без одягу. Вона ховала свої пишні груди і трикутничок руками, але це аж ніяк не допомагало все приховати.
   — Я що помер і потрапив до Раю?
   — Якщо не відвернешся, то потрапиш туди прямо зараз.
   Я розплився в посмішці і промовив:
   — Я не буду жалкувати, бо перед тим, як віддати Богу душу, я намилуюсь твоїми принадами. Ти, ж якось хочеш мене стукнути, правильно? Тож тобі доведеться опустити руки. — Я сперся об одвірок і дивився на те, як вона червоніє та важко дихає, змушуючи тим самим, свої груди опускатись та підійматись. — О, chérie… Laurent, tu es belle**.
   — Тео…
   Господи! Її ротик, який промовляє моє ім’я… це вершина сексуальності.
   Я не втримався і закрокував до неї. Вона очманіла і стояла, як вкопана, доки наші губи не злились у палкому цілунку. Торкаючись її оголеної спини, попереку… я втрачав розум. Обіймаючи Лорен… притискаючи до
себе, я цілував її так, наче від цього залежали наші життя. Первісний голод. Пристрасть. Повна відключка розуму, лише порив… лише бажання. Лорен стогнала і відповідала на мої дії, даруючи мені насолоду, якої я ще не знав.
   — Лорен… я… — Подивившись у її очі, я бачив кохання та неймовірне бажання. — Ти ж знаєш… я тебе бажаю…
   — Але… є «але». — Вона сумно посміхнулась. — Я знаю, Тео… нажаль…
   — Я приготував сніданок.
   — М-м-м…
   — Лорен, це твоє «м-м-м»… — Я швидко її поцілував і додав: — Одягайся і чекаю тебе на веранді. Ти неймовірна, chérie. Неймовірна.
   Я вийшов з кімнати і стиснув свій пах рукою.
   «Друже», - вибачай, але ця жінка заслуговує не лише на одну ніч, а я більшого дати не можу.
  Стоп! Звичайно можу, і хочу дати більше, але для цього їй треба залишитись в Провансі,… а це навряд.
   Я спустився сходами, вийшов на задній двір і всівся за столик, де і мав зачекати на Лорен.
   О, Господи! Як же ця жінка цілується. В ній стільки пристрасті та бажання. У мене дах зносить.
   Мені треба все їй розповісти, треба щоб вона зрозуміла мене, і можливо тоді, вона захоче провести життя зі мною в Провансі.
   Відкинувшись на стільці, я важко видихнув. Я не можу так вчинити з Лорен. У неї теж є домівка,… рідні… я не зможу просити кинути все і залишитись зі мною. Це занадто егоїстично. Там, де є кохання, - егоїзму немає.
   Заплющивши очі, я повертався знову і знову до наших поцілунків,… до її неймовірного тіла… Смак її поцілунку…
   М-м-м…
   Відчувши на собі її губи, я лише на мить розплющив очі, а потім захопив її в обійми, посадивши на свої коліна. Лорен обіймала мене за шию, торкаючись пальчиками моєї шиї. Приємно… дуже приємно…
   Я застогнав їй у губи, і вона посміхнувшись, промовила:
   — Ти неймовірний, Тео… неймовірний. — Поклавши голову на мої груди, вона глибоко дихала, так само, як і я.
   Її гарячі долоні на моєму оголеному торсі увімкнули те, що нижче поясу. Взяти б її прямо зараз,… тут на цьому столі… і довго-довго кохати. Але… але…
   — Я хочу показати тобі своє улюблене місце. Не проти пікніку?
   — Буду дуже рада. — Вона поцілувала мене ніжно в губи, і вставши з моїх колін, сіла навпроти.
   — Вon appétit, chérie.
   — Вon appétit, Theo.
   Я звикав до таких ранків, я звикав, що вона поруч і стала невід’ємною частиною мого життя. Не уявляю, як я зможу її відпустити. Як зможу далі без неї жити. Думка про розставання стискала моє серце, а що буде тоді, коли вона поїде. Біль. Суцільний біль.
   — Лорен…
   — Так? — Її чистий погляд з-під густих вій та мила посмішка були подаровані мені.
   — Адель… ми ніколи не були разом. Якщо вона і знає про якісь дрібниці, то це лише тому, що уся ця трійка – жили в мене. Це був перший рік, коли я знову взявся за виноградники і мені була потрібна допомога. Я хотів щоб ти знала.
   — Дякую за відвертість, Тео.
   — Що тебе хвилює?
   — Вона закохана в тебе?
   — Ні. Це прості ревнощі. — Я надпив кави, і поставивши чашку на стіл, подивився у вічі Лорен. — Адель просто побачила, що я від тебе божеволію, от… і її трохи і занесло. — Я засміявся. — Це мені треба хвилюватись.
   — Чому? — Лорен здивовано підняла брови і забрала темну прядку, яка спала на її чоло.
   Я задивився на цей жест. Неймовірна копна темного волосся,… сяючі очі та пухкі губи. Сексуальність її друге – Я.
   — Тому що Стефан заманює тебе у Paris.
   Лорен голосно розсміялась.
   — Не вдасться. Я покохала це місце… та того, хто тут живе. — Наші очі зустрілись і ми посміхнулись одне одному.
   — Залишайся тут. Залишайся зі мною. Я зроблю тебе щасливою. — Я глитнув і мій голос зрадив мене. — Я кохаю тебе, Лорен.
   — Тео… Я впевнена, що ти зробиш мене щасливою, але я не все можу тобі дати для повного щастя. — В її очах забриніли сльози і вона з болем промовила: — Я кохаю тебе Тео, і тому… не можу залишитись.
   — Як це?
   — На це є причина. Та й мій дім… Нью-Йорк.
   — Так. Це егоїстично з мого боку. — Прокашлявшись, я важко видихнув.
   — Ні. Навпаки. Я щаслива, що почула це від тебе.
   — Лорен?
   — Що?
   — Чому ти так говориш? Чому кажеш, що не зможеш мені щось дати? Що ти маєш на увазі? — Я подивився на її миле обличчя, яке виказувало внутрішні хвилювання та біль. — Ти ще не готова поділитись… так?
   — Згодом… Згодом. Добре?
   — Коли забажаєш.
   — Дякую. — Лорен важко видихнула і затремтіла.
   Треба було змінювати тему, тим паче, в такий щасливий день.
   — Ти готова писати бестселер?
   Лорен засміялась.
   — Гадаю, що на віллі Ламбер – я напишу найкращий роман року!
   — Будеш писати про нас?
   — Звичайно! — Вона посміхалась і я розумів, що ми у правильному напрямку.
   — А твої герої будуть палко кохатись на пікніку… десь під деревом?
   Лорен розчервонілась і запитала:
   — Це запитання, чи натяк?
   — Як пощастить.
   — Зухвалець! — В мене полетіла серветка і ми щосили розсміялись.
   Ми не помітили за розмовою та сніданком, як спливла година. Мені треба було зайнятись виноградниками і дати вказівки на сьогодні помічникам, щоб бути вільним на другу половину дня.
   Після того, як ми з Лорен прибрали зі стола, вона мене випхала за двері і сказала, що сама помиє посуд, а потім трохи попише. Тож, я мав кілька годин на свої справи, а потім повністю буду належати Лорен.
   Обійшовши всі потрібні місця та вказавши, що і де треба зробити хлопцям, я поспішив у дім. Мені треба швидко прийняти душ, переодягнутись і зібрати корзинку для пікніка. А головне, мені треба це зробити тихо, бо знаючи Лорен, вона забажає допомогти, а я готую їй сюрприз.
   Увімкнувши воду, я встав під прохолодні краплини, змиваючи з себе солоний піт, пісок та спеку. Зачинивши кран, я витерся рушником, і зав’язавши його довкола стегон, вийшов з ванної кімнати. Розчесавшись та поприскавши себе одеколоном, я посміхнувся відображенню. А потім, ще раз посміхнувся, коли побачив ямочку, про яку говорила Лорен. Згадуючи її слова, я наповнювався теплом та бажанням.
   Одягнувшись, я швидко спустився донизу і зібрав все необхідне для пікніка. Все просто та смачно. Поклавши пляшку рожевого вина до зібраного кошика, я поспішив до кімнати Лорен.
   Постукавши, я чекав на її чітке «увійди».
   — Увійди, Тео.
——————————————————
*Брі-фр. brie -французький м'який сир, з пікантним смаком, покритий скоринкою з світлої цвілі, завжди невеликого розміру. Як правило, розрізняють три види брі: Брі де Мо, Брі де Мелен, Брі де Кулом.
*Лорен, ти прекрасна (франц.)

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно