Уляся Смольська - Помилка, Уляся Смольська

Радісний спогад

Радісний спогад

          Лікарняне ліжко тихо скрипнуло. Дівчина мала намір змінити положення тіла, та з першого спроби їй це не вдалося. Останні години вона лежала на спині й їй здавалося, що хребет прилип до матраца. І хоча навіть найменша рухливість завдавала нестерпного болю, Оксана все ж таки перелягла на бік і полегшено зітхнула.

          Щоб хоч якось відволіктися від фізичних страждань, вона стала згадувати про Ромчика. Про своє маленьке янголятко, яке подарувало їй сенс в цьому житті, шанс на радісне майбутнє. Він став її промінчиком світла й позитиву в безкрайньо огидному шлюбі з Андрієм. Лишень самий погляд на дитинку підіймав настрій дівчині, робив кожен її день яскравішим. На тлі постійних сварок з чоловіком, єдиною відрадою для неї був її син.

          І це не дивно. Адже Роман як дві краплі води походив на свого батька. Маленькі оченята грайливо виблискували, так само, як і у Віктора. Вони то радісно посміхалися, то пускали пустотливі бісики, чим щоразу нагадували погляд її колишнього коханого. Оксані подобалося спостерігати за сином, шукати в ньому й інші схожості з Віктором.

          Хоча й одразу після народження ця схожість була непомітна. Після пологів всі родичі, як один, говорили, що новонароджене маля – викапана мама. Лишень згодом, коли дитині було пів року, Ромчик почав змінюватися й все менше ставав подібним на Оксану. Натомість, все яскравіше проявлялися риси обличчя його генетичного батька.

          Дівчина тішилася цьому. Раділа, що тепер бачитиме Віктора не лишень у сновидіннях, а й споглядаючи на свою дитину. Але іноді її думки змінювали зовсім інші, більш жахливіші підозри. Одного разу, коли молода мама споглядала на сплячого малюка, їй сяйнула думка, що раптом Господь навмисне так вчинив? Зробив її дитя нестерпно схожим на Віктора, щоб таким чином змусити дівчину страждати і спокутувати гріх за перелюб? Можливо – її син, її кровиночка, - нагадування про зраду й біль, яку вона завдала чоловіку, що так сильно кохав її? Та хіба малесеньке дитятко, що спало й ні про що не здогадувалося, могло бути винним в материній помилці?

          Ні, провина лежить виключно на її плечах. Бувало, що перед сном, спогади накочувалися нестримною лавиною. В таку мить Оксана ненавиділа сама себе. Вона ще й досі жалкувала, що одразу не дала відповідь Віктору, що боялася відповідальності в сімейному житті, що не хотіла ставати завчасно дорослою. Бажання дорослішати зникло одразу, як тільки вона усвідомила, що після одруження вона буде мати ще більше обов’язків, ніж були в неї до того.

          Але доля ще та жартівниця. Правда, з таким почуттям гумору, що іноді тобі хочеться плакати, а не радіти, заливаючись сміхом. Саме такою й була хибна ніч з Андрієм. Оксана тисячі разів прокручувала в голові події тієї злощасної ночі. Але як не крути, наразі нічого змінити не можна.

          Навіть, здавалося б, в такій не надто веселій життєвій ситуації, дівчина мала свій промінчик радості й позитиву. Ним був Ромчик. Малий сміхотун, дзвінкий сміх якого вмить розганяв печаль й смуток матері. А от батько не надто зважував на радісне маля. Він практично не бував вдома, пізно повертався з роботи, а й йшов, коли ще жінка з дитиною спали. По приїзді в Оксанине місто Андрій влаштувався в пекарський цех, де проводив практично весь свій час.

          Вона здогадувалася, що Андрій знає, що дитина не від нього. Та й тепер, коли риси обличчя малого чітко й виразно нагадували Віктора, потрібно було бути останнім ідіотом, щоб заперечувати цей факт. Оксана мовчала, а чоловік не підіймав цієї теми і намагався уникати розмов з цього приводу. Дівчина розуміла, що Андрій одружився на ній з великої любові, але аж ніяк не через її вагітність. Він несамовито кохав Оксану, гадав, що добився її, та серце дівчини було холодне до нього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно