Шекспір Вільям - Коріолан, Шекспір Вільям

Варта
Волумнія всього патриціанства,
Всіх консулів, сенаторів у Римі
І всіх трибунів моря і землі;
Та ви сьогодні добре помолились,
Хоч я за тисяч сто горлянок ваших
Гроша б не дав щербатого. Послухай!
Вони радіють!
Знову чути вигуки.
Сіціній Хай тебе боги
Благословлять за новину чудову!
Прийми й від мене вдячність!
2-й гонець Всі ми маєм
За що богам подяку щиру скласти!
Сіціній Вони вже близько?
2-й гонець Входять у ворота.
Сіціній Зустріньмо їх, радіймо разом з ними!
Входять Волумнія, В і р г і л і я та Валерія в супроводі сенаторів,
патриціїв, народу.
1-й сенатор О рятівниці Рима! Поскликайте
Всі триби! Вознесіть хвалу богам!
Запалюйте святі вогні! Дорогу
Перед жінками квітами встеляйте!
Хай крик, що вигнав Марція, потоне
У привітаннях матері його!
Гукайте всі: "Привіт жінкам достойним!"
Всі Привіт жінкам достойним!
Фанфари й барабани.
Всі виходять.
СЦЕНА 5
Коріоли. Площа.
Входить Тулл Авфідій з почтом.
Авфідій Йдіть у сенат, скажіть — я повернувся.
Отцям держави й міста передайте
Цього листа. Хай прочитають разом
І тут зберуться. Вголос і прилюдно
Підтверджу все, що на письмі стоїть.
Я звинувачую того, хто в місто
Вступає із військами й має намір
Виправдуватися перед народом!
Почет виходить. Входять три або чотири змовники, прихильники
Авфідія.
Вітаю вас!
1-й змовник Як ти живеш, наш вождю?
Авфідій Як той, хто милостинею своєю
Отруєний і власним милосердям
Забитий.
2-й змовник Повелителю шляхетний!
Якщо твій план, до здійснення якого
Ти запросив нас, досі не змінився,
То ми тебе врятуєм від загрози
Великої.
Авфідій Не знаю. Ми повинні
Робити так, як вирішить народ.
3-й змовник Народ вагатись буде. Суперечка
Почнеться — хто з вас перший, а падіння
Котрогось одного дасть перевагу
Котромусь іншому.
Авфідій Так. Я це знаю.
Підстави, щоб удар ми завдали,
Вже викладені. Я його підняв,
Привів, за нього поручився честю,
А він, піднявшись, лестощів росою
Свій новий сад полив, переманив
Товаришів моїх і навіть вдачу
Свою незламну, грубу, непокірну
Перекував для цього.
3-й змовник Сам себе
Він висував у консули, одначе
Посади не здобув через пихатість,
Він кланятись не вмів...
Авфідій його за те
Прогнали, й він прийшов до мого дому,
Підставив горло під мій ніж, а я
З ним полководство поділив, дозволив
Для виконання задумів його
Моїх найкращих воїнів узяти;
Я особисто всі його накази
Виконував, надіючись на славу,
Яку, нарешті, він собі забрав;
Я хибними діяннями своїми
Пишався навіть, доки не збагнув,
Що він мене за друга не вважає,
А тільки за слугу, що я повинен,
Як найманець, просити в нього ласки.
1-й змовник Так і було, мій пане. Дивувалось
З цього і військо. А коли, нарешті,
Він мало Рим не взяв і ми чекали,
Залиті кров'ю, не лише на славу,
Але й на здобич...
Авфідій От за це на нього
Я нападу! За пару крапелинок
Жіночих сліз брехливих він продав
Кров і труди великого походу!
Тому хай він умре! Його падінням
Відродиться мій дух! Але, увага...
Звуки барабанів і сурем, вигуки народу.
3-й змовник Ти в рідне місто в'їхав, як гонець,
Тебе ніхто не вийшов привітати,
А він в'їжджає, як владар. Повітря
Від крику розкололося.
2-й змовник Там дурні,
Чиїх дітей він повбивав, горлянки
Нікчемні роздирають, щоб хвалою
Осяяти його.
3-й змовник Лови хвилину!
Допоки він не розтулив ще рота
І на свій бік народу не схилив!
Торкни його мечем, а ми тій зброї
Поможемо. А вже коли впаде він —
Всі докази і труп його поглине
Твоя правдива оповідь.
Авфідій Ні слова!
Ідуть сенатори.
Входять сенатори.
Сенатори Вітаєм щиро
Із прибуттям!
Авфідій Цього не заслужив я.
Господарі! А ви моє послання
Уважно прочитали?
Сенатори Прочитали.
1-й сенатор І дуже прикро нам. Я так гадаю,
Йому пробачить можна попередні
Діла,— та як він міг війну скінчити
Там, де почати мав? І всі прибутки
Військ наших загубити? Не вернувши
Затрат держави, підписати мир
Із ворогом, що був уже розбитий?
Цьому пробачення нема!
Авфідій Ви скоро
Почуєте його!
Входить Коріолан. Барабани, знамена, юрби народу.
Коріолан Вітаю вас,
Господарі! Ваш воїн повернувся,
Заражений любов'ю до вітчизни
Не більше, як тоді, коли відходив.
Живу я під началом вашим славним
Тепер, як і тоді. Доповідаю:
Успішним був похід. Кривавим шляхом
Я армію привів до римських брам;
Привезено з війни велику здобич,
Яка переважає, мабуть, втричі
Затрати на похід. Ми підписали
Для Анціума славний, а для Рима
Ганебний договір. От він зі мною;
Тут підписи патриціїв, печаті
Державні, та й усе, про що ми разом
Домовилися.
Авфідій Прошу, не читайте!
Господарі, ви зрадникові просто
Скажіть, що він всю дану вами владу
На зло велике витратив!
Коріолан Я зрадник?
Авфідій Ти зрадник, Марцію!
Коріолан Як? Зрадник — Марцій?
Авфідій Ти, Каю Марцію! Невже гадаєш,
Що я назву тебе Коріоланом,
Ім'ям, яке ти вкрав у Коріолах?!
Господарі, отці держави, зрадив
Цей чоловік. Він відступив за кілька
Солоних крапель ваше місто Рим,-
Ви чуєте, кажу я, ваше місто,-
Своїй дружині й матері, порвавши
Свою присягу й волю, як шнурочок
З гнилого шовку; він не скликав ради
Військової; він нашу перемогу
Проплакав і прохлипав, розревівшись
Від сліз своєї ненечки; мужі
І хлопці молоді почервоніли,
На все те дивлячись!
Коріолан Ти чуєш, Марсе!
Авфідій Плаксивий хлопчику, взиваєш бога?!
Коріолан Що?
Авфідій Те, що я сказав!
Коріолан Брехуне підлий!
Мовчи! Розтріскується серце в мене
Від слів твоїх! Я хлопчик? Ах ти, рабе!
Даруйте цю несамохітню лайку,
Отці шановні! Суд ваш покарає
Собаку за брехню. І власна пам'ять
Оцього пса, що носить на собі
Сліди моїх ударів і до смерті
Носитиме, поможе простромити
Його брехню!
1-й сенатор Та змовкніть ви обидва!
Коріолан Рубайте, вольски, на шматки мене,
Зігніть, мужі, свої мечі об мене!
Я — хлопчик? Ну, стривай, брехливий псе!
Якщо ви правду пишете в анналах
Своїх, то там записано, що я,
Мов той орел в лякливій голуб'ятні,
Розтельбушив один у Коріолах
Десятки вольсків! Я зробив це, хлопчик!
Авфідій Батьки! Ви дозволяєте, щоб він
Базікав про свою сліпу фортуну,
Про ваше зганьблення і страмовище,
Хвалько цей нечестивий!
Змовники Хай він згине!
Городяни Рвіть на шматки його! Негайно! Помсти!
Він сина вбив мого! Мою дочку!
Він Марка, небожа мого, забив!
Мойого батька!
2-й сенатор Тихо! Спам'ятайтесь!
Це благородний чоловік. Півсвіту
Покрито славою його! Потрібно
Розглянути його вину останню
В суді. Авфідію, спинись! Не збурюй
Народу!
Коріолан О, хотів би я, щоб десять
Авфідіїв, чи й більше, чи й усі
Посполу родичі його покуштували
Мого меча!
Авфідій Негіднику нахабний!
Змовники Убити! Вбити! Вбити! Вбити! Вбити!
Змовники вихоплюють мечі і вбивають Марція. Він падає. Авфідій стає ногою
на труп.
Сенатори Що робите? Спиніться! Годі! Годі!
Та що це ви?
Авфідій Сенатори шляхетні!
Послухайте!
1-й сенатор О Тулле, що зробив ти?
2-й сенатор Ти припустився вчинку, над яким
Хоробрість плаче.
3-й сенатор Не ставай на нього!
Мовчіть! Мечі до піхов!
Авфідій О батьки!
Як ви дізнаєтесь,— я, захлинувшись
Ненавистю, не встиг вам розказати
Про небезпеку, що в його житті
Чаїлася,— зрадієте, напевно,
Що сталось так. Ви можете мене
Заслухати в сенаті. Доведу,
Що я слуга ваш відданий і вірний,
А ні — тоді прийму найтяжчу кару!
1-й сенатор Потрібно віднести це тіло звідси
І з гідністю оплакати його.
Хай ставляться глашатаї до нього
Як до найблагородніших останків
З усіх, що в Коріолах будь-коли
Поховані.
2-й сенатор Його нетерпеливість
Авфідія оправдує частково.
Хто відає — такий кінець, можливо,
На краще.
Авфідій Вже минулася ненависть.
Я вбитий горем. Хай зі мною разом
Його піднімуть воїни найкращі.
Жалобний марш заграйте, барабани!
Сталеві списи, вістря опустіть
Додолу! І, хоч досі в Коріолах
Батьки, і вдови, й діти, через нього
Осиротілі, плачуть,— ми повинні
Віддати честь шляхетній цій людині!
Допоможіть!
Виходять, несучи тіло Коріолана, чути похоронний марш.

Примітки

Трагедія була вперше надрукована in folio 1623 p. E. K. Чемберс відносить п'єсу до 1607-1608 pp. Точних відомостей про час її написання не збереглось. Датування грунтується на аналізі стилю і метричної системи п'єси. Приводом до її написання могли бути народні заворушення, що спалахнули у травні 1607 р. в графстві Нортгемптон. Джерело фабули трагедії — біографія Коріолана в "Порівняльних життєписах" Плутарха.

П'єса завершує "римську трилогію" Шекспіра ("Юлій Цезар", "Антоній і Клеопатра", "Коріолан"). Крім спільності сюжетного джерела, часу й місця дії, ці твори об'єднує особлива соціологічна напруженість провідного конфлікту. Героя римських трагедій завжди зображено в його численних суспільних зв'язках, проблема самореалізації для нього неминуче пов'язана з активною оцінкою існуючої суспільної структури. У боротьбі з утверджуваним "принципом цезаризму" зазнає трагічної поразки Брут, віднайти втрачену цілісність в умовах ворожої йому дійсності Риму часів Октавія намагається Антоній, гине Коріолан, вступивши у нерозв'язний конфлікт з Римською державою. При цілковитій внутрішній неповторності кожна з римських трагедій варіює схожу сюжетну колізію: особистість і неадекватне їй суспільство. Об'єднує п'єси єдине відчуття поступального руху часу, відрізняє — різне співвідношення особистого і суспільного в провідному конфлікті трагедій. [681]

Для Друта, протагоніста "Юлія Цезаря"-, який іще не втратив внутрішньої цілісності, .суспільне і є особисте. В "Аит.онії і Клеопатрі" єдність розпадається, особиста j .суспільна сфери :буттл героя вступають у складну, а часом і антагоністичну взаємодію. У "Каріолані", здавалося б, Шекепір знову звертається до досвіду першої римської трагедії. Для Коріолапа, як і для Бр'ута, єдино можлива форма активності — дія в ім'я Риму, його кредо — воїнська доблесть, яку герой сприймає і як пристрасть, і як обов'язок римлянина. Проте єдність ця позірна: у ній відсутній той критерій суспільного блага, яким керувався у своїх діях Брут. Усі свої героїчні діяння Кай Марцій вершить власне не в ім'я Риму, а заради дотримання абстрактного кодексу воїнської честі й слави. Суспільне втрачає для героя —самоцішисть, поглинається особистим, індивідуальним.

Трагічна помилка Коріолана полягає в тому, що він сам цього не усвідомлює. Герой переконаний, що саме він є носієм справжньої римської доблесті, адже всі його подвиги здійснені безкорисливо.