Шекспір Вільям - Цимбелін, Шекспір Вільям

Новим втіленням ідеального стає сфера морального. Випробуванню піддавалася здатність людини витримати всі злигодні, зберігши віру в добро і справедливість. Ішлося, проте, не про стоїчну пасивність, а про активне втручання в життя. І тут співзвучною новим художнім шуканням виявилася саме фольклорна традиція з її незмінно активним началом, полярним розмежуванням добра і зла.

Основну увагу Шекспіра в "Цимбеліні" привертає природа людини. У п'єсі два етичні полюси: абсолютне зло (королева) й абсолютне добро (принци). Лише иі персонажі не відступають від своєї природи і тому не знають вагань. Принци, щоправда, втілюють швидше можливість добра, перебуваючи поки що в штучно ізольованому світі. Інші герої більшою чи меншою мірою припускаються помилок. Саме вони цікаві драматургові. Цимбелін засумнівався у чесності благородного Беларія. А підступній королеві він цілком довіряє. Постук повірив брехні Якімо і відштовхнув цнотливу Імогену. Навіть сама Імогена мало не втратила віри в любов Постума. Усі ці помилки однотипні. їх основа — зейва довірливість персонг";:', не здатних відрізнити справжнє від фальшивого. Мотив нетотожності суті та її зовнішнього прояву лунав і в ранніх творах Шекспіра, наприклад, у "Венеціанському купцеві" (історія скриньки) чи в комедії "Багато галасу з нічого" (лінія Геро). Проте лише в "Цимбеліні" ця тема набирає такої інтенсивності. Розрізнити добро і зло стає дедалі складніше. Для цього потрібні особлива людська стійкість і мужність. Цими якостями повною мірою наділена Імогена, що і робить її центральною героїнею трагікомедії.

Імогена близька численним героїням попередніх шекспірівських творів. Подібно до Гермії ("Сон літньої ночі") та Джульєтти ("Ромео і Джульєтта") вона нехтує батьківською забороною, подібно до Розалілди ("Як вам це сподобається") та Віоли ("Дванадцята ніч") в чоловічому одязі сміливо вирушає назустріч своїй долі і т. ін. Проте обставини, в яких доводиться діяти героїні, вже інші. Адже навіть Джульєтта боролася за своє почуття в світі, який неухильно йшов до оновлення. У "Цимбеліні" поступальність розвитку втрачена. Палац правителя стародавньої Британії — казковий аналог Ельсінору з його фальшю, неправдою і лицемірством.

Розпадається у п'єсі й традиційний дует закоханих. Постум на самому початку дії залишає Британію, а потім навіть переходить у табір ворогів героїні. Ближче всього ця сюжетна ситуація до історії Гелен-л і Бертрама ("Кінець діло хвалить"). В обох п'єсах присутній мотив соціальної нерівності молодих персеь нажів, у їхніх стосунках нема гармонії, ініціатива у розв'язанні конфлікту на* лежить героїні. Проте на боці Гелени, яка прагнула завоювати любов Бертрама, була підтримка короля і матері героя. Імогена діє в цілковитій самотності. Інша в неї і мета: не завоювати (традиційний мотив ренесансної комедії), а зберегти почуття Постума. Зло набирає дедалі більш наступального характеру, намагаючись вторгнутися навіть у внутрішній світ героїв (сумніви Імогени й Постума в щирості одне одного). Нові випробування вимагають насамперед стійкості й вірності, не випадково Імогена, переодягнена в костюм юнака, прибирає собі ім'я Фіделе ("вірний").

Допомагають героїні лише юні принци, в хатині яких вона знаходить притулок. Епізоди, що відбуваються в лісах Уельсу, мають нове забарвлення. Усе тут дихає спокоєм і умиротворенням єднання з природою. Вихованці Беларія добрі й щирі. Тут немає зла (антитеза — палац Цимбеліна), але немає і справжнього життя. Недаремно так тужать за людьми Гвідерій та Арвіраг. Сумну ідилію самотності приймає лише розчарований і стомлений поневіряннями Беларій.

Під кінець п'єси події пришвидшуються, активність героїв зростає. Символічною є сцена битви, головними дійовими особами якої виступають Постум і принци. Саме в цьому епізоді молоді герої витримують випробування дією. Зберігає вірність своєму почуттю й Імогена. Поневіряння героїв завершилися, надходить час щасливої розв'язки. Зло покарано: переможений Гвідерієм Кло-тен, умирає королева. Добро торжествує: щасливі Імотена й Постум, знайшов втрачених синів Цимбелін.

У фіналі трагікомедії сили добра перемагають. Лінія розвитку подій скерована в майбутнє, але почуття впевненості в остаточній перемозі добра все-таки не виникає. Позначається це і на художній структурі п'єси. Напружена динамічність сцени битви змінюється нерівним ритмом останніх епізодів. Довгі монологи героїв повторюють сюжет, сповільнює дію і феєрична поява Юпітера в сцені сну Постума.

До казкових сюжетів Шекспір звертався і раніше. Досить згадати веселу й пустотливу казковість "Сну літньої ночі" з його святковим буянням літньої природи. "Цимбелін" — сумна казка, в якій переважає весняна тональність (час дії п'єси — весна). Природа починає пробуджуватись після довгої зими. Намітилась лише перспектива перелому. Складний і суперечливий плин життя триває.

У 1896 р. п'єса була поставлена Генрі Ірвінгом на сцені "Ліцеуму". Роль Імогени виконувала талановита англійська актриса Еллен Террі, роль Арвіра-га — майбутній реформатор англійського театру Едвард Гордон Крег. У 1923 р. "Цимбеліна" зіграла трупа Баррі Джексона, одного з найвизначніших режисерів свого часу, засновника Бірмінгемського репертуарного театру.

Російською мовою п'єса перекладалась неодноразово. До тексту "Цимбеліна" звертались А. Бородін, Н. Шульгін, А. Тамбовський, В. Шершеневич та ін.

Українською мовою п'єса перекладена вперше.

ПРИМІТКИ ДО "ЦИМБЕЛІНА"

С. 164. Дійові особи.— Серед імен персонажів є не лише давньоримські, а й сучасні італійські імена (Луцій, Постум — Філаріо, Якімо).

С. 166. Ні в кому так щасливо не єднались У зовнішності й суті — досконалість.— Один з постулатів раннього Відродження. Гармонія повинна лягти в основу людської особистості, позначеної поєднанням зовнішньої і внутрішньої досконалості. Це твердження вже не типове для пізніх творів драматурга, де частіше зустрічається розлад між зовнішністю та суттю. Касібелан.— За "Хронікою" Голіншеда, дядько Цимбеліна — король Британії. Тенанцій — батько Цимбеліна, брат Касібелана. Леонат (латин.).— Популярний у XVI ст. словник Робертуса пояснює походження цього імені: "Леонатами" називалися "доблесні мужі, єдинокровні за материнською лінією з Александром Македонським". ...у пажі Бере собі...— анахронізм у тексті: пажів за часів Стародавнього Риму не було.

С. 168. Хоч би вмочала ти перо у жовч.— За часів Шекспіра в чорнило додавали трохи тваринної жовчі.

С. 170. ...чому Я не пастушка проста? Чом мій Постум — Не син сусіда-чабана! — Мотиви оспівування гармонійного існування на лоні природи присутні майже в усіх творах останнього періоду творчості драматурга (наприклад, у "Зимовій казці").

С. 182. Аби не битись, Як ті парф'яни, на бігу чи зразу Не бігти відсіля.— Парф'яни — племена, які в давнину жили на південно-західних від Каспійського моря землях. Під час бою парф'яни нібито пускалися бігти навтіки, а потім раптово зупинялись і закидали ворога стрілами.

С. 187. Галлія — історична область Європи, до якої входила територія сучасної Північної Італії, Франції, Люксембургу, Бельгії, частини Нідерландів і Швейцарії. Галлію з VI ст. до н. є. населяли кельти, яких римляни називали галлами (звідки й назва — "Галлія").

С. 190. Тарквіній Пишний — останній з напівлегендарних царів Риму (VI ст. до н. є.). У тексті мова йде, власне, про його сина Секста. За легендою, Секст зґвалтував Лукрецію, дружину знатного римлянина Публія Колла-тіна. Самогубство Лукреції призвело до народного повстання проти влади Тарк-вінія та вигнання Тарквінія і Секста з Риму. Цей сюжет використано в поемі Шекспіра "Лукреція". Цітерея (Цітера, Кіферея, латин.)-одне з імен Венсри (Афродіти). Походить від назви острова Кіфера, де стояв храм богині.

С. 191. ...вузол Той Гордіїв твердий.-Гордій — легендарний цар Фрігії. Був звичайним хліборобом. Коли на ярмо його волів сів орел, віщунка провістила Гордію царську корону. Він справді став царем, а славетне ярмо, зав'язане складним вузлом, поставив у храмі. Вважали, що той, хто розплутає його, стане володарем Азії. Славетний "Гордіїв вузол" нарешті розрубав мечем Александр Македонський. Звідси вираз: "розрубати Гордіїв вузол", тобто вирішити заплутану справу з допомогою сили.

Назва книги, яку читає Імогена ("Повість про Філомєлу і Терея"), має йИ тексті особливе значення: вона нібито провіщає майбутній злочин Якімо.

С. 193. Кай Луцій — персонаж, створений уявою Шекспіра.

С. 197. Юлій Цезар Гай (102 або 100 до н. є,-15.ПІ.44 до н. є.) — державний і політичний діяч Стародавнього Риму, полководець. З 44 до н. є.— довічний диктатор і цензор. В 58-51 pp.-до н. є., будучи проконсулом провій-ції Цізальпійської, а потім Нарбонської Галлії, Юлій Цезар підкорив Римові всю Заальпійську Галлію. Британію Юлій Цезар завоював у 55-54 pp. до н. є.

С. 199. Цариця Клеопатра .з пишним почтом Стрічає римського войовника...— Мається па увазі зустріч цариці Єпшту Клеопатри й римського полководця Марка Антонія, що її зображено в п'єсі Шекспіра "Антоній і Клео-патра". Антопій Марк (бл. 83 — ЗО до н. є.)-римський політичний діяч і пол-і ководець, з 44 р. до н є.— консул. Клеопатра VII (60 до н. є.-ЗО до н. є.) — остання цариця Єгипту (з 51 до н. є.) з династії Птолемеїв. Підтримувала Марка Антонія в його боротьбі проти Октавіана.

С. 200. ...неначе василіск, Мене злим оком пропікає! — Міфологіч< не чудовисько з тілом змії й золотою короною на голові. За давніми уявлення-, ми, василіск нібито міг убивати своїм поглядом.

С. 202. ...що й старий Сатурн би розпалився, Узрівши...— Сатурн — давньоіталійський бог сівби та землеробства. Згодом культ Сатурна ототожнює-і ться з культом Крона. Сатурн стає втіленням вічності. За тогочасними астролог гічними уявленнями, люди, народжені під знаком Сатурна, вважалися мелаихо" лійними, позбавленими емоційності. Саме в цьому значенні і згадує Сатурна Постум.

С. 204. ...та не про нас Хвалився потім, що "прийшов, побачив І переміг." — За Плутархом, так Юлій Цезар сповістив римський Сенат про свою блискавичну перемогу над понтійським царем Фарнаком при Зелі в 47 р. до н, є. Светоній в біографії Цезаря розповідає, що ці слова було написано на дошці, яку несли до Рима під час тріумфального повернення Цезаря.