Льюїс Керрол - Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол

style="">- Не знаю, чому це не годиться? - думала Аліса, ледве пробираючись поміж столів і стільців, бо в кутку крамниці було дуже темно.- Чим далі я йду, тим далі від мене яйце. Що це, стілець? Але ж на ньому гілля! Як дивно, що тут ростуть дерева! А он, без сумніву, струмочок! Ніколи я не бачила такої чудернацької крамниці!

Вона йшла далі й на кожному кроці все більше дивувалася, бо, до чого б вона не наблизилася, все в ту ж мить перетворювалося на дерева. Вона вже вирішила, що і з яєчком станеться те саме. 

 

РОЗДІЛ VI.
ХИТУН-БОВТУН

 

 

Проте яєчко лише побільшало і стало схожим на людину. Коли Аліса була в кількох ярдах від нього, вона побачила, що у нього були очі, ніс і рот. А коли вона підійшла зовсім близько, то переконалася, що це був не хто інший, як Хитун-Бовтун.

- Авжеж, це він! Я в цьому так впевнена, наче його ім’я написане у нього на лобі!

На такому величезному лобі, звичайно, його ім’я можна було написати сто разів. Хитун-Бовтун сидів, підібгавши по-турецькому ноги, на вершечку високої стіни. Стіна була така вузенька, що Алісу навіть дивувало, як йому вдається всидіти на ній. Та він пильно дивився в другий бік і зовсім не звертав на неї уваги; вона вже подумала, що, може, це просто опудало.

- Але до чого він схожий на яйце,- сказала вона вголос. Вона стояла, розставивши руки, щоб зловити його, бо боялася, що він можекожної миті звалитися вниз.

- Дуже неприємно,- після довгої мовчанки сказав Хитун-Бовтун, дивлячись вбік,- коли тебе називають яйцем… Дуже!

- Я сказала, що ви схожі на яйце, пане,- лагідно пояснила Аліса.- Знаєте, бувають дуже гарні яєчка,- додала Аліса, сподіваючись обернути своє зауваження на похвалу.

- У деяких людей,- сказав Хитун-Бовтун, так само дивлячись убік,- розуму не більше, ніж у немовляти!

Аліса не знала, що відповісти на це. «Це взагалі не розмова,- подумала вона,- він ні разу не звернувся до мене».

З останнім зауваженням він, без сумніву, звертався до дерева. Тому Аліса стояла і тихенько повторювала про себе:

 

Хитун-Бовтун на стіні стояв,

Хитун-Бовтун додолу впав.

Хоч прибігла вся королівська рать,

Хитуна-Бовтуна не змогли вже піднять.

 

- Останній рядок занадто довгий для вірша,- додала вона майже вголос, забуваючи, що Хитун-Бовтун може почути.

- Годі тобі белькотати щось про себе,- сказав Хитун-Бовтун, уперше глянувши на неї.- Краще скажи мені своє ім’я і чим ти займаєшся.

- Моє ім’я Аліса, але…

- Яке безглузде ім’я! - нетерпляче перебив Хитун-Бовтун.- Що воно означає?

- Хіба ім’я повинно щось означати? - з сумнівом запитала Аліса.

- Аякже, обов’язково повинно,- сказав Хитун-Бовтун, сміючись.- Моє ім’я визначає мою форму… Я дуже гарної, чудової форми. З таким ім’ям, як у тебе, ти можеш бути якої завгодно форми.

- Чому ви сидите там самі? - запитала Аліса, бо вона не хотіла розпочинати суперечку.

- Як чому, тому що зі мною немає нікого! - вигукнув Хитун-Бовтун.- Невже ти думала, що я не знаю відповіді на це? Давай іншу загадку.

- А чи не здається вам, що внизу вам було б безпечніше? - продовжувала Аліса. Вона не мала наміру задавати загадки, а лише по своїй доброті турбувалася за дивне створіння.- Ця стіна занадто вузька!

- Ти загадуєш легесенькі загадки! - буркнув Хитун-Бовтун.- Звичайно, мені це не здається! Адже якби я впав… Хоч це неможливо… Але якби все ж таки… - тут він міцно стулив губи й напустив на себе таку врочистість і велич, що Аліса ледве стримала сміх.- Якби я впав,- продовжував він,- Король обіцяв мені… Ага, ти можеш бліднути, якщо тобі так хочеться! Ти не сподівалася, що я скажу таке, чи не так? Король обіцяв мені власними устами…

- Прислати всю королівську рать,- перебила Аліса необачно.

- Ну, знаєш, з твого боку це дуже погано! - вигукнув Хитун-Бовтун, зненацька розсердившись.- Ти підслухувала під дверима… за деревами… і крізь димарі… Інакше ти б не знала цього!

- Я не підслухувала, слово честі! - дуже лагідно пояснила Аліса.- Це є в книжці.

- А, он що! В книжці таке може бути написане,- сказав Хитун-Бовтун спокійніше.- Це ви називаєте історією Англії, так? Ну, тоді добре придивися до мене. Я один з тих, хто розмовляв з Королем, я кажу правду. Може, тобі ніколи не доведеться зустріти іншого такого. А щоб показати тобі, що я не задираю носа, я ладен потиснути тобі руку.- І він посміхнувся, розтягши рота мало не по самі вуха, нахилився (при цьому мало не впав зі стіни) і простяг Алісі руку. Вона потиснула руку, занепокоєно стежачи за ним.



 

«Якщо він буде далі розтягувати рота, кінчики губ можуть зійтися на потилиці, подумала вона.- Тоді я навіть не уявляю, що буде з його головою! Боюсь, що вона відпаде!»

- Так, усю королівську рать! - продовжував Хитун-Бовтун.- І вони миттю піднімуть мене, можеш бути певна! Але ми ведемо розмову занадто швидко. Давай повернемося до передостаннього зауваження.

- Боюся, що не зможу пригадати його,- дуже ввічливо промовила Аліса.

- Ну, що ж, тоді почнімо спочатку,- сказав Хитун-Бовтун.- Тепер моя черга вибирати тему… («Він говорить так, ніби це гра», подумала Аліса). Отже, слухай запитання: скільки ти сказала тобі років?

Аліса швиденько підрахувала і відповіла:

- Сім з половиною.

- Неправда! - радісно закричав Хитун-Бовтун.- Ти цього не говорила.

- Я думала, що ви хотіли запитати: «Скільки тобі років?» - пояснила Аліса.

- Якби я хотів, то так би й запитав,- сказав Хитун-Бовтун.

Аліса не хотіла знову сперечатися, тому промовчала.

- Сім з половиною! - замислено повторив Хитун-Бовтун.- Це дуже незручний вік. Якби ти запитала у мене поради, я б сказав: «Не рости далі семи років», але тепер уже пізно.

- Я ніколи не прошу порад у цьому питанні,- обурилась Аліса.

- Ти надто горда! - зауважив він.

Таке припущення ще дужче обурило Алісу.

- Я хочу