Юрій Володимирович Покальчук - Шабля і стріла, Юрій Володимирович Покальчук

Айдар мовчав, відвернувшись, а потім сказав тихо:

— В степу треба думати. Тут не місто, тут думати треба. ї диви

тись довкола, і слухати.

Все було добре, але спека тільки ледь-ледь почала спадати, води не було, їжі обмаль.

— Увечері пошукаємо воду, — сказав Айдар, — а зараз давай

знову натягнемо полотно, і саме отут, де лежимо, бо земля тут була

прикрита нами, не така нагріта, на ній легше дихати.

Теж правда, думав Данило, допомагаючи юнаку, все ж до діла в степу

місцевий хлопець, знає дещо таки краще від тебе.

Коли звечоріло, вони рушили знову. Йшли швидко, озираючись раз у

раз, пильно вдивляючись у степ, однак не зупиняючись ні на мить. І коли

запала вже ніч, Айдар показав Данилові напрямок до бурого в сутінках

пагорба і пробурмотів:

— Туди! Там будемо ночувати!

Данило дивувався собі, але чомусь слухався мовчазних і небагатослівних

наказів, які виходили від юного кипчака, було ж очевидно, що хлопець

орієнтується в степу краще за старшого, та й що тут говорити, коли і так

зрозуміло: хто знає краще, той і веде.

Спека не гамувалась ще довго, і часу було вдосталь, аби під отим

невдалим, але все ж рятівним наметом, якого змайстрував юний кипчак, розслабитися хоч трохи і пірнути у важку дрімоту, що під сонцем швидше

схожа на млосне забуття і маревне очіку-вання свіжості вечора і прохолоди

ночі.

Кожен поринув у свої думи, і хоч і лежали поряд втікачі, однак зовсім не

зважали один на одного, доки не виникне необхідність.

Сріблом квітучої ковили ганяв легенький вітерець, і погляд Ай-дара

раптом затуманився, і стиснули серце туга і щем. Все це було

його, його рідне, таке близьке до справжнього, природного життя його роду

і таке зараз далеке. Попереду ще стільки небезпеки, стільки усього, доки

вдасться, а чи вдасться, дістатися йому до своїх.

Він ураз побачив себе вдома. Ще недавно, кілька років тому, коли ще

неприступний був йому за віком воїнський стан, коли усе в ньому рвалося у

воєнні мандри, до можливого ствердження себе у славі воїна-батира, до того

єдиного майбутнього, яке могла вготувати йому доля, якщо в ньому справді

росте воїн і він зможе виправдати ім'я свого батька, славного Багенбая-

батира, відомого на весь степ своїми військовими подвигами.

Доля склалася нещасливо для Айдара, бо мати його — проста рабиня-

толенгутка, наймолодша токал Багенбая-батира, укохана і все ж — рабиня.

Отож йому, синові славного батька, вже не може бути вготована доля

справжнього нащадка роду кипчаків, бо він хоч і син знаменитого батира, але ж і син раби. Мати його — шоста дружина Багенбая-батира, яку він

любив найбільше, — мала чималий вплив на Багенбая-батира, але знак

рабині на її руці позбавляв її тієї влади, яку вона могла б мати по праву

молодшої дружини — токал Багенбая. Все ж вона спромоглася на те, що її

первісток, Ай-дар, змужнівши, потрапив у число найближчих людей

Багенбая, до його особистої охорони. Він уже довів у кількох сутичках з

ойротами свою непересічну військову спроможність, відчув і сам на собі

батьківську опіку і любов. Багенбай-батир міг пишатися таким сином.

Не було гаразду у стосунках Багенбая із Есим-ханом, який очолював

племена всіх трьох казахських жузів — великих відгалужень колишньої

Золотої орди. Багенбай-батир був із Середнього жуза із роду жагабайли, племені кипчаків, відомого з численних переказів і легенд. Упродовж

кількох століть існувала у казахських степах держава Дешт-і-Кипчак, що

означало «Країна Кипчаків», і займала вона великий степовий обшир. Потім

значення і сила кипчацького роду трохи підупали, але назва за тими степами

лишилась надовго... Дві попередні дружини Багенбая-батира, старші за

Айдарову матір, з дітьми яких Айдар найбільше дружив, були із

прославленого роду жагабайли. Саме з цього кипчацького роду пішла

знаменита на весь казахський степ легенда про кохання юнака Туленгена до

красуні Киз-Жібек. Недовгим було щастя Туленгена і Киз-Жібек, хоч багато

довелося мандрувати юнакові, доки не знайшов він ту, яку шукав.

Залучилися вони, і прожив у роді Киз-Жібек Туленген кілька місяців,